Епізод 5: Наодинці

Валентин не проронив і слова за всю дорогу додому. Він майстерно ховав ауру, а я й гадки не мала про те, що творилось в його душі. Моє тіло все ще боролось з руйнівними наслідками енергетичного сплеску.

Коли ми зупинились перед домом, Валентин відчинив дверцята з мого боку. Я лише спустила ногу на землю, а стопу прорізав сильний біль від якого з вуст зірвався стогін. Валентин насторожено поглянув на мене, а тоді нахилився й обережно взяв на руки.

Він мовчки відніс мене в будинок та дбайливо поклав на диван. Як виявилось, чарівна мазь Артема втрачала свою дію. Поранені ноги знов почали боліти і я не могла навіть кроку ступити самостійно.

До того ж мене тривожив стан безсмертного чаклуна. Він ходив по дому з суворим виглядом і здавалось, що намагався хоч чимось зайняти руки, аби не сидіти поруч зі мною. В цьому був свій плюс – Валентин приготував смачну вечерю.

Персик принюхався до відчайдушної хазяйки й зрозумів, що я потребую негайного котячого лікування. З вельми зарозумілим виглядом кіт заліз на мої коліна та вклався спати. Я не витерпіла гри у мовчанку й першою звернулась до Валентина:

— Ти плануєш заговорити зі мною, чи решта вечора у мене вільна? — спробувала пожартувати, аби мій голос не звучав винувато.

— Хотів дати тобі час прийти до тями перед тим, як вчинити прочуханку! — на секунду його аура блимнула багряним кольором – він втрачав контроль від злості.

— А ти не хочеш мене похвалити? Як-не-як, але ж я самостійно відбилась від прихвоснів Юлія! Та я чортів магічний ніндзя!

— Ти могла загинути… Знову… — Валентин оперся на стіл і повністю відпустив контроль, я бачила величезну багряну хмару, що нависла над ним.

— Але ж не загинула. — спокійно мовила, аби не загострювати суперечку.

— Тіно, ти хоч подумала, що я відчуватиму, якщо вкотре втрачу тебе? Для тебе це гра? Уяви, якби ти століттями чекала на того, хто дорожчий тобі за власне життя. — він стояв спиною до мене й важко дихав, ніби мій вчинок поцілив у його серце сталевою кулею.

— Я мусила зустрітись з Ритою. Хто ж знав, що мене обдурять? Зате я познайомилась з Юлієм. Бррр! — згадавши його дотики, я затремтіла від огиди.

— Він щось зробив тобі? — Валентин обернувся і його очі палали ненавистю.

— Не знаю. Він торкнувся до мене й в голові зринув спогад про багаття й те, як він кинув факел під мої ноги. Я наче знову горіла. — на очі навернулись сльози, але я втримала їх і не дала пролитись.

— Мерзотник! — ніздрі Валентина роздувались, а на шиї пульсувала жилка, що виказувала його гнів; він підійшов до мене й сів поруч, взявши за руку, — Підлий чорнокнижник! Обіцяю, він більше не наблизиться до тебе.

— Я можу дати відсіч, якщо ти не помітив. — ображено сказала я, але продовжувала тримати його руку.

— Побережи сили. Нам потрібно запустити мережу, щоб наш ковен став сильнішим. Тоді Юлій і носа до нас не поткне.

— Гаразд. Але припини так нервувати. Ти не можеш щосекунди оберігати мене. — я пом’якшила тон, щоб достукатись до Валентина.

— Ти не розумієш, як це: жити без тебе. Це й життям важко назвати. Перші століття були нелегкими, а потім все втратило сенс. Тільки ти маєш значення. І лиш заради тебе я намагаюсь бути кращим, ніж є. — він наблизився до мене і я відчувала його гарячий подих на своїй шкірі.

Він приворожив мене різко і безповоротно. Що б не траплялось, як би я не злилась на нього, але втекти від чар не могла. А коли Валентин спалахував пристрастю чи гнівом – взагалі втрачала здоровий глузд.

І зараз я не могла себе контролювати, коли його вуста були аж надто близько. Я інстинктивно відповіла на поцілунок, спалахуючи всередині тисячами блискавок.

Піддавшись пристрасті, Валентин з силою притягнув мене до себе. Крізь марево задоволення моє тіло пронизав болісний спазм і я голосно застогнала. Він з неохотою відірвався від мене й запитав, пестячи сп’янілим поглядом:

— Боляче?

— Так. Усе тіло ніби в синцях і ранах, — відповіла я.

— Вибач, я не хотів. Доведеться відкласти це на потім. А зараз повечеряємо. — він встав і пішов до столу, посміхаючись, ніби спокусливий диявол.

— Ні, мені не так вже й боляче! — запротестувала я.

— Нічого не знаю. Усі приємності відкладемо до моменту, коли тобі стане краще, — Валентин дражнив мене, але ж і сам ледь стримувався.

— Ну ти й… Джентльмен! — розчаровано буркнула я.

Валентин приготував аж надто смачну вечерю. В результаті я об’їлась та валялась на дивані, як Персик після вранішньої годівлі. І так, як головні розваги залишились під забороною, ми не знайшли нічого кращого, як знову зануритись у розмову:

— Знаєш, мені навіть сподобалось, — промовила я задумливо.

— Що саме? — Валентин оглядав мої зранені ноги й мастив якоюсь настоянкою, від його дотиків біль вщухав.

— Мучити Томаса. Я змусила його впасти додолу й корчитись в муках.

— Він на це заслуговує, — кинув Валентин.

— Дивно, ніколи не помічала за собою такого. Але ця сила… Вона п’янить, штовхає до краю і змушує чинити усіляке. Ти теж це відчуваєш?