Епізод 2: Історія неСвятого Валентина

Опинившись вдома, я не могла знайти собі місця. Думки ганяли мене з одного кутка в інший. Я намагалась зрозуміти, що робити далі. Зі всіх боків на мене тиснули. Власна інтуїція мовчала, наче набрала води у рот. Я залишилась наодинці перед обличчям важкого вибору.

Валентин продовжував діймати мене дзвінками. Нарешті, я здалась. Підняла слухавку й почула його теплий низький голос:

— Тіно, будь ласка, дай мені змогу усе пояснити. Ти в небезпеці. Можеш не вірити мені, але я повинен тебе захистити.

— Нам справді потрібно поговорити, — погодилась я, — коли ми можемо зустрітись?

— Зараз. Вийди на терасу. — після його слів дзвінок обірвався.

Щось підказувало мені, що Валентин не жартує. Ніч була теплою, а на чистому темно-синьому небі блищали зорі. Я відчинила двері, що вели на терасу й вдихнула теплий аромат літа. В кріслі за столиком сидів Валентин. Його сумний погляд трохи оживився, коли він побачив мене. Валентин встав і хотів підійти. Я зупинила його жестом, бо знала: зараз маю мислити тверезо, а не піддаватись його чарам.

Він повернувся у крісло, а я сіла навпроти нього. Якийсь час ми мовчали. Потім я набралась хоробрості й промовила:

— Мені потрібні відповіді. Я не впевнена, що хочу їх знати. Але потребую цього, — за звичкою поклала одну руку на стіл.

— Я тільки прошу тебе не робити поспішних висновків, — Валентин обережно накрив мою руку своєю долонею.

— Взагалі-то важко залишатись спокійною, коли дізнаєшся щось подібне, — я впевнено звільнила руку й налаштувалась слухати фантастичну історію його життя.

— З чого мені почати? — погляд Валентина горів, як лісова пожежа.

— Тут все просто. Давай з початку. Як ти став чаклуном, а потім – безсмертним?

— Що ж… Мені важко про це згадувати, але ти маєш право знати. Може, хоч цього разу все буде інакше.

Валентин з хвилину мовчав, ніби налаштовувався на потрібний лад та копирсався в пам’яті. Я бачила, що йому важко дається подорож в нетрі власних спогадів. І тут, нарешті, прозвучало перше слово…

Історія почалась з народження хлопчика, якого назвали Валентином. Він з’явився на світ у Римі. В десять років став сиротою й опинився на вулиці. Його взяв у слуги місцевий лікар, а, як виявилось потім – справжній чаклун.

Якийсь час Валентин жив спокійно, аж поки його власна сила не почала прокидатись. Господар, помітивши потенціал молодого слуги, став його наставником. Валентин вчився і пізнавав різні види магії. Аж поки не виявив свою здатність накладати привороти. Це був найцінніший дар – люди завжди бажали кохання й могли піти на все заради солодкого почуття.

Прогримів переворот в країні. Діючого імператора вбили, а на заміну йому прийшов солдат, що понад усе любив мистецтво війни – Клавдій ІІ. Наставника Валентина стратили разом з сім’єю за відданість попередньому правителю.

Так він залишився сам, опинившись на вулиці знову. Тільки цього разу – Валентин міг подбати про себе. Спочатку до нього приходили люди, що геть втратили надію на кохання. Потім з’явились і ті, що чули про діяння Валентина і вірили в його здатність творити чудо й дарувати любов.

За короткий час він став синонімом слова кохання. По допомогу до нього звертались як прості люди, так і патриції. Молодий чаклун отримав заможне й спокійне життя. Не вистачало лише тієї, з ким він міг би розділити свою радість.

Валентина вважали особливим. Тим, хто розмовляє з богами. Й одного разу до нього прийшов Юлій, звичайний солдат, що бажав кохання молодої прекрасної дівчини перед тим, як піти на війну.

В той час імператор заборонив одружуватись своїм воякам. Вони мали думати лише про службу й те, як гідно битися за свого правителя. Валентин користувався своїм становищем в суспільстві й час від часу порушував заборону, аби з’єднати закоханих.

Юлій попросив чаклуна накласти приворот. Він мріяв отримати молоду Корнелію за будь-яку ціну. Коли Валентин прогулювався повз будинок дівчини, вона впізнала його. Й одразу зрозуміла, хто звернувся до нього. Корнелії не залишалось нічого іншого, як відверто поговорити з чаклуном.

Вона розповіла, що не має бажання стати дружиною ані Юлія, ані будь-кого іншого. Такою вже народилась: волелюбною та впертою. Валентин відчув вину за те, що ледь не вчинив з дівчиною. Він запитав Корнелію, чого ж вона насправді хотіла в житті. Дівчина довго не роздумувала. Їй кортіло опанувати магію. Про що вона чесно розповіла чаклуну.

Валентин взявся навчати Корнелію. А Юлій розпалився страшним гнівом. Його кохана стала відьмою, замість того, щоб бути дружиною воїна. Він поклявся відімстити їм обом.

Першою згубив Корнелію. Юлій отруїв дітей на тій вулиці, де жила дівчина. А потім пустив слух, що завинила у тому відьма. Коли люди почали шукати відплати, йому залишилось лише вказати на Корнелію пальцем. Бідна дівчина померла страшною смертю, а Валентин не зміг урятувати її.

Юлій доніс на чаклуна самому імператору. Клавдій не стерпів свавілля й особистої образи. Тому в день смерті Корнелії за Валентином прийшли воїни, що кинули його до в’язниці. Тоді ж і призначили дату страти. Йому мали зітнути голову через кілька днів. Однак всі, кому Валентин допоміг, почали ходити до в’язниці й писати записки чаклуну у знак підтримки.