Епізод 8: Порив

В мене видався черговий вдалий день. Один з моїх клієнтів приїхав до офісу з найщирішою подякою за надані послуги. Він мав значний капітал, який встиг заробити відкривши власний завод.

Але часи змінились, стався переділ сфер впливу з приходом нової влади, й мій клієнт втратив свій бізнес. Зате зберіг капітал. Я витратила багато сил, створюючи в соцмережах його новий образ – цікавого дивакуватого плейбоя середніх років. Число підписників та фанатів його способу життя росло, як гриби після дощу.

І от прийшов той самий день! Нарешті мій клієнт відкривав нічний клуб – новий перспективний бізнес. Такий собі храм п’яного й хтивого купідона.

Я пишалась собою. І, закінчивши роботу, відчувала дивний прилив енергії. Ніби все, що я витратила на нього, повернулось до мене із преміальними.

На відкриття клубу запросили Валентина, Ізольду і мене. Яна напросилась з нами. Ізольда, котра обожнювала експлуатувати помічницю, погодилась. Лише Валентину ця ідея не прийшлась до вподоби. Але бізнес є бізнес.

Повернувшись ввечері додому, я заходилась готуватись до візиту у клуб. Чорна мереживна сукня довжиною вище колін і повністю закрита зверху, темні напівпрозорі панчохи та максимально високі підбори – ось як я вирішила вдягнутись.

На повіках красувалась легка димка із тіней, що робила погляд глибоким і загадковим. Вуста прикрашала темно-рожева помада, ніби я випила колір з усіх півоній у світі. А волосся розсипалось хвилями по плечах. За останні кілька тижнів пасма стали довшими.

Я вже була повністю готова, коли почула дзвінок у двері. Здивувалась на секунду, бо не чекала гостей. Але пішла відчиняти, гадаючи, що завітав хтось із сусідів, яких я майже не знала.

На порозі стояв він. Як завжди: похмурий і таємничий. Побачивши Валентина, я відчула приємне хвилювання всередині. Заправила прядку волосся за вухо й запитала:

— Чому ти тут?

— Вирішив, що тебе треба відвезти. — в його очах і посмішці грали бісики, хоч Валентин і намагався уникати мене останнім часом.

— Я й сама могла дістатись до клубу. Але дякую, — я взяла сумку й вийшла з квартири.

— Ти виглядаєш прекрасно!

Я зачиняла двері, а Валентин так і залишився на своєму місці. Він стояв майже за мною. Я почувалась незручно від такої близькості. Однак знову вловила аромат, що запаморочив мою голову. Я відчувала його пронизливий гарячий погляд і тліла під ним, як пожовкла трава у літню спеку.

Вперше в житті я зустрілась з подібними почуттями. Валентин одночасно притягував і лякав мене. І, може, розумніше було б тікати світ-заочі. Але ж коли це закохана жінка вчиняла розумно?

Ми їхали мовчки. Всередині автівки панувала наелектризована атмосфера. Я помічала, як Валентин час від часу обережно поглядає на мене. І отримувала задоволення від того, що він не може опанувати себе. Однак мені теж було важко не піддатись спокусливим думкам, тому вирішила поговорити із ним про те, що хвилювало найбільше:

— Мені потрібно знати все про ініціацію.

— Запитуй. — Валентин знову посерйознішав.

— Що відбувається на останньому етапі? — я боялась почути правду, яка могла не сподобатись.

— Відьма повністю опановує себе лише після шабашу. Перший – найважливіший. Саме через шабаш ти повноцінно приєднуєшся до ковену.

— Я маю літати на мітлі? Чи може в ступі?

— Ні, — Валентин втомлено потер очі, ніби в тисячний раз чув той самий жарт, — спробуй подивитись на це під іншим кутом. Релігійні забобони – це дитяча вигадка, покликана відлякувати людей від справжньої магії. Від того, що може їм дійсно допомогти.

— Тому я й запитую… Ти досі не розповів мені багатьох речей. А натяки лише лякають.

— Добре, — Валентин зупинив авто неподалік від клубу й подивився на мене, — зрозумій, що я хотів лиш захистити тебе. Однак, обрав неправильну тактику. Ти маєш рацію: знання в магічному світі – це зброя. І я розповім тобі усе, що необхідно знати про шабаш.

Наступні пів години здались мені вічністю. Я жадібно вбирала кожне слово, що зривалось із вуст Валентина, мов невеличкий дикий птах. Важко було вписати почуте у ту систему знань і забобонів, яка формується в нас ще у дитинстві.

Валентин розповів мені про шабаш та ритуал, який має пройти відьма, що володіє силою привороту. У різних куточках землі він минав по-своєму. Для відьом східноєвропейської традиції все оберталось навколо свята Івана Купала.

Спершу відьма мала заснути під сяйвом місяця до настання півночі. Потім її душа і сила покидали тіло. Маленький яскравий вогник, схожий на зірку, мандрував небом, шукаючи місце сили, де збирались відьми, вхожі до його ковену.

Для нашої магічної сім’ї таким місцем була Лиса гора. Всі відьми злітались туди на ритуал вітання нового члена ковену. Однак я мала пройти останню церемонію – найважливішу для чаклунки, що народилась під сузір’ям магії кохання. Мені належало віднайти у купальську ніч квітку папороті й принести її на шабаш.

Віднайти магічну рослину могли лише відьми, збувшись на якийсь час власного тіла. Квітка являла себе тільки у сяйві вогника, що йшов від мандрівної магічної душі. Звичайні люди не могли добути її, як би не намагались. Магія відкривалась посвяченим.