Епізод 3: Політики і їх примхи

Вадим Андрійович виявився людиною самозакоханою і нетерпимою до чужої думки. Я сиділа на третій нараді з приводу створення його позитивного іміджу, а позитивного у цій людині ніколи не було. Може, якісь пагінці хорошого намагались прорватись назовні у далекі роки юності, але зав’яли у той самий момент, коли він відчув п’янку владу грошей і людського поклоніння.

Увесь час я займалась тим, що вигадувала чергові інформаційні приводи, щоб ім’я бізнесмена частіше миготіло на екранах смартфонів майбутніх виборців та більше асоціювалось з політикою. Клієнт любив розширювати рамки своєї свідомості древніми методами, а я мала вловити момент, коли його опухле обличчя буде доречно виглядати на фоні бігової доріжки.

В мені весь час сперечались дві людини. Одна знала, що допомагати сорокарічному нарцису отримати якусь владу – це кармічне самогубство, а інша – повторювала, що він не перша і не остання паршива вівця у цьому стаді.

Найважчим було вплітати в усе це його сім’ю. Дружина – персона замкнута і вічно похмура, добре знала, що із себе представляє її чоловік. Мені доводилось гарувати на фотосесіях, роз'яснюючи по кілька разів, як виглядає щира посмішка.

Я вдало виконувала свою роботу. Яна пояснювала, як налаштуватись на потрібний лад. Я настільки викладалась, що в якийсь момент ледь сама не повірила у те, що Вадим Андрійович – наше світле майбутнє.

На сьогоднішній нараді клієнт похвалив мої старання. Вся його невеличка команда трутнів була в захваті від результатів попереднього опитування. Я нарешті видихнула з полегшенням. Це означало, що скоро наші з ним дороги розійдуться.

Перед тим, як вийти із залу для презентацій, він підійшов до мене ззаду. Я шкірою на спині відчула його масний погляд. Нерозумно було вдягати темно-синє плаття, що повторювало контури моєї фігури. Тим паче мені довелось розбиратись із питанням його неодноразового адюльтеру, щоб пікантні подробиці не випливли назовні в період кампанії. Вадим Андрійович мовив:

— Тіно, ви багато зробили. Я хотів би вам віддячити. Повечеряємо сьогодні разом?

— Не раджу вам з’являтись на публіці в супроводі інших жінок. — відповіла я і видавила з себе подобу посмішки.

— Ресторан працюватиме тільки для нас, — він нещадно молодився і коли посміхався, то весь його ботокс підпирав під очі, а цей хриплий низький голос відверто відштовхував.

— Ні, вибачте. У мене стільки роботи, що доводиться ночувати в офісі.

Я попрощалась і поспішила втекти від його набридливої уваги. Коли обернулась, то побачила, що мій клієнт розмовляє у коридорі з Ізольдою. От з кого б дійсно вийшла вдала пара! Ці двоє мали схожу підступну натуру і були занадто високої думки про себе.

Я давно не бачила Валентина і відчувала дивну порожнечу без нього. Мене тягнуло до цього чоловіка. Не так, як у свій час до Артема: з ніжністю, відчуттям безпеки і комфорту. Ні, Валентин випромінював зовсім інший спектр. Від нього віяло небезпекою, секретами і обіцянкою незабутнього падіння у прірву.

Моє життя набирало нових обертів. А я шалено скучила за Ритою з якою не розмовляла, здавалося б, цілу вічність. Та й з Вікою ми зрідка обмінювались повідомленнями. Я занурилась в роботу і пізнання магічного, а вона – насолоджувалась новими стосунками.

Мені закортіло перепочити від агенції «Валентайн» і повернутись до тих, хто був поруч зі мною роками. Ковен може й вважав себе моєю сім’єю, але я мала справжню родину ще до того, як відьомство з’явилось у моєму житті.

Я зачинилась в кабінеті й подзвонила Риті. Вона довго не відповідала. А потім дзвінок обірвався. Невимовний сум заполонив мою душу. Я відчула себе напрочуд самотньою. Однак Рита передзвонила за кілька хвилин:

— Привіт, зайчику! — її голос здався мені напруженим.

— Привіт! Я так сумувала за тобою. Куди ти зникла? — слухаючи її голос, я знов почувалась собою.

— Занадто багато роботи. А в тебе як справи?

— Все чудово. — я не знала, що іще можу сказати.

— А робота? Все в порядку? — з насторогою у голосі запитала Рита.

— Теж все чудово. Багато працюю, дістаю нові навички, — знала б Рита, чому мене тут вчать…

— Ти ж знаєш, що можеш розповісти мені усе? Ми найближчі люди, сім’я… — голос Рити звучав стривожено.

— Так! Але в мене дійсно все чудово.

— Добре, — я чула досить виразні ноти розчарування у її голосі, а Рита продовжила, — Як тобі вино? Прийшлось до смаку?

— Ой! Я геть забула про нього!

— Тіно, обов’язково скуштуй і розслабся. В тебе стомлений голос. — здавалось, що Рита заледве гасить своє невдоволення.

— Сьогодні ж спробую, чесно!

Далі розмова не клеїлась. Я спитала про Томаса та її справи, але Рита поспішала. Добре, що вона нагадала мені про вино. Буде чим пригостити Віку увечері. Тим більш, вона радітиме можливості сфотографувати все для соцмереж. Я вже пишалась собою через те, що зможу вгодити подрузі.

Ввечері затрималась на роботі. Вадим Андрійович став популярною особою і його сторінки збирали тисячі коментарів. Відповідями на них мала зайнятись Тетяна, але їй потрібно було піти раніше додому. Тому я залишилась і підмінила колегу.