Епізод 9: Ти дивишся. Але чи бачиш?

Зранку обережно розплющила очі, наче шпигун. Яна вже встала і я сподівалась якнайшвидше позбутись цієї навіженої. Моє самопочуття покращилось. Я майже забула про хворобу. А тому всім своїм виглядом показувала, що більше не потребую няньок.

Яна приводила себе до ладу і періодично поглядала на мене з недовірою. Мабуть, вона чекала на лавину питань зранку, а я ж принципово мовчала, не даючи їй шансу завести зі мною розмову.

Я прийняла душ, одяглась і поснідала. І все це відбувалось у повній тиші. Було дивно не розмовляти з людиною, що знаходиться з тобою в одній квартирі. Але Яна не поспішала йти. Навпаки, вона вхопила одну із моїх книг і сіла на диван, вдаючи великого читця. Мій терпець увірвався. Я сказала те, про що думала з моменту пробудження:

— Тобі вже пора!

— Проведеш мене до зупинки? Я не орієнтуюсь в цій частині міста, — Яна мило посміхнулась і відклала книгу.

— Добре, — я могла погодитись на все, аби швидше спровадити її.

На вулиці було тепло, але похмуро. Навколо цвіли дерева і солодкий аромат мігрував у повітрі з потоками легкого вітерцю. Душу полонила пристрасна весіння жага до життя. Мені хотілось гуляти цілими днями й радіти пробудженню усього живого.

Яна йшла поруч. Я відчувала, що кілька разів вона хотіла завести розмову, але втрималась. До зупинки ми пішли через парк. В ранкову пору тут було зовсім мало людей. Назустріч нам йшла пара похилого віку.

Моя супутниця підморгнула. Я не зрозуміла її натяку, а тому вона пальцем вказала на подружжя, що наближалось до нас. Яна всміхнулась, зблиснула очима і чоловік з жінкою зупинились. Він поглянув на дружину й доторкнувся долонями до її обличчя. Потім чоловік легенько поцілував її у губи.

Яна стояла й вдоволено спостерігала за ними. Я не розуміла, чому вона так радіє. Її слова усе прояснили:

— Бачиш, як воно працює? Я можу занурити в кохання кого завгодно. Це магія приворотів.

— Ти вважаєш, що я настільки дурна? Одружені люди поцілувались у майже пустому парку – оце так магія! — від обурення я почала передражнювати Яну.

— Ти нестерпна! Мені довелось самій розбиратись у своєму дарі, а тобі все принесли на тарілочці! І навіть після цього – ти невдоволена. — здається, терпіння Яни здавало свої позиції, але вона взяла себе у руки й продовжила, — Що я маю зробити, аби довести правдивість своїх слів.

— Не знаю. Я повинна побачити щось неочікуване. Щось, що не могло б статись без твого втручання, — я вирішила загнати її у кут, тому підтримала запропоновані правила гри.

Ми повільно йшли через парк. Яна про щось думала й інколи роззиралась навсібіч. Нас обігнав високий атлетичний бігун. Я ще й подумала про себе, що не завадило б і мені активно зайнятись спортом. Яна з цікавістю поглянула чоловіку вслід.

Я вже раділа, що скоро ми розійдемось і мені не доведеться слухати усіляку маячню від моєї колеги. Але відчула укол в підсвідомості, коли згадала ту пару біля супермаркету, котра нещадно сварилась.

Тоді мені теж здалось, що помирились вони завдяки мені. А може у нас з Яною розвивався весінній психоз? Взагалі, на скільки легко може повірити людина в те, чого ніколи не зможе побачити на власні очі? Не зможе відчути на дотик?

З правого кутка парку біг ще один спортсмен. З тих, що з приходом весни й апатії з боку жіночої половини людства, вирішують позбавитися пивного черевця. Чоловік середніх років і з помітною алопецією дихав, як старий паровий потяг. Чи то він вже пробіг не один кілометр, чи захекався, виходячи з дому. Побачивши його, Яна мовила:

— Ну все, дивись! Зараз я покажу тобі справжній приворот!

— Ну, давай… — моя відповідь була в’ялою й беземоційною.

Того, що сталось далі, я зовсім не очікувала. Яна вп’ялась своїм  чіпким поглядом спочатку в одного бігуна, а потім – в іншого. При цьому дівчина щось нашіптувала. Двоє чоловіків, що прямували у різні боки, одночасно зупинились.

Далі все розверталось, як у турецьких чи індійських мелодрамах. З кожною секундою мої очі розширювались, а згодом і рот відкрився від небаченого раніше.

Атлетичний спортсмен підтюпцем побіг назустріч іншому. Чоловік з черевцем і задишкою рухався набагато повільніше, але з не меншим ентузіазмом.

Їхні очі зустрілись, коли вони наблизились один до одного. Менш витривалий спортсмен провів своїми спітнілими пальцями по щоці рекламного обличчя протеїну.

Мені здалось, що між ними пролітають іскри, ніби хтось запалив бенгальські вогні. Я у стані шоку чекала, чим завершиться увесь цей театр. І нарешті атлет накинувся з поцілунками на чоловіка, що пестив його по щоці. Я щиро зраділа відсутності перехожих навколо. В нашому місті за таке можна було й на горіхи схопити. Провінція, як-не-як.

Їхня пристрасть не знала меж, і в якийсь момент я відвернулась – соромно підглядати за людьми. Мені не вірилось, що все це робить Яна. Але я попросила її зупинитись. І в той же момент поцілунки припинились. Чоловіки кліпали один на одного очима, й гадки не маючи, що на них найшло.

Мене душив сміх, бо видовище було надто абсурдним. В житті ці двоє ніколи б не зійшлись: один – самовпевнений красунчик, що жертвує всім заради ідеального тіла, інший – заручник своїх слабостей і звички не відмовляти собі ні в чому. Така пара могла скластись тільки в одному випадку: якби вони були останніми людьми на планеті. Але й те – не факт.