Після поцілунку у суботу я літала далеко в хмарах і ледь встигла виконати завдання Ізольди. Але доробляти його довелось з великим зусиллям і без ентузіазму. Мої думки захопив Артем. І хоч я намагалась вигнати його образ геть, він усе одно повертався: ліз, як не у двері, то в вікно.
Зустріч з Ізольдою майоріла на моєму обрії. Певно через це мій настрій зіпсувався ще у понеділок зранку. Я скинула свою стратегію Яні, помічниці Ізольди, а після обіду мала почути вирок. Весь цей час мені довелось відволікати себе дрібною роботою, аби не нервувати.
Підіймаючись зранку ліфтом, я раптом помітила дещо дивне. Будівля мала п’ять поверхів. Всі працівники агенції підіймались максимум на четвертий – висновок, побудований на спостережливості. А що ж було на п’ятому? Це питання засіло в далекому кутку мого розуму і дзижчало, немов набридливий жук.
На панелі в ліфті було два отвори для пластикових карток. Один із них використовували всі, хто хотів підійнятись чи спуститись. Інший отвір пустував. Я не помічала, щоб хтось вставляв у нього картку. В повітрі зависла інтрига. Я знала, що не заспокоюсь, поки не довідаюсь правду.
Яна подзвонила мені й викликала у кабінет Ізольди. Я приготувалась до добрячої прочуханки від керівництва. Тому зовсім не здивувалась, коли Ізольда почала розносити мою стратегію на шматки:
— Це по-твоєму рівень моєї агенції? Чим ти взагалі займалась усі ці дні?
— Я можу переробити, — спокійно відповіла я.
— Де креатив? Де індивідуальний підхід? Тексти пусті! Ти не могла бодай якусь емоцію вкласти? — Ізольда відчитувала мене зі знанням справи.
— Давайте я виправлю, — я спробувала зупинити потік докорів, який ніяк не міг змінити ситуацію.
— Ні, ти вже зробила все, що могла. Стратегію підготувала Тетяна. Ти прийдеш на презентацію для клієнта, сядеш в куточку і спробуєш хоч чомусь навчитись. А зараз ти вільна! — Ізольда відкинула довгі красиві пасма від обличчя і повернулась до мене спинкою крісла.
Мій настрій зіпсувався безповоротно. Я вийшла з кабінету Ізольди та мало не зіткнулась з Яною. Це була молода красива дівчина трохи за двадцять. Її русяве волосся розсипалось по плечах і блищало медовими відтінками. Вона мала витончену фігуру і була дещо нижчою за мене. Яна носила окуляри і цей аксесуар зовсім не псував приємний вираз її обличчя. Вона запитала:
— Перше завдання?
— Так, — відповіла я і додала, — провалене з тріском.
— Вона так з усіма новенькими. Трохи крові поп’є і заспокоїться. Кожна з нас через це проходила! — Яна підморгнула мені та тихенько влетіла в кабінет Ізольди, як завзяте колібрі.
Мій телефон шалено затремтів у кишені. Я поглянула на екран і побачила фото подруги. Віка рідко дзвонила посеред дня, тому я швидко відповіла. Голос подруги тремтів:
— Все, приїхали.
— В якому сенсі? Що сталось? — по її сумному голосу я зрозуміла, що справа серйозна.
— Я зустріла свою другу половинку, рідну душу, істинне кохання. А він мене ігнорує, — на останньому слові Віка не втрималась і пустила сльозу, за мільйон років дружби, я вже могла визначити це по голосу.
— Я більш ніж впевнена, що ти себе накручуєш!
— Ні, ти не розумієш. Така, як я не потрібна йому. — в телефоні повисла страждальницька тиша.
— Тобі дуже погано? — запитала я, не бажаючи втрачати останню надію на вечір з Артемом.
— Гірше не буває!
— Тоді приїжджай ввечері до мене, будемо заліковувати твої сердечні рани, — зітхнула я.
— А ти не мала планів?
— Ні! — я впевнено збрехала, згадуючи скільки разів Віка міняла свої плани заради мене.
— Тоді до вечора!
Я знала, що вчинила правильно, але якась частина мене пручалась до останнього. Чудовий план на вечір відлетів у небуття, як прекрасний оманливий міраж.
Довелось поговорити з Артемом і вибачитись тисячу разів. Я помітила легке розчарування в його посмішці, однак, він усе зрозумів. І навіть заспокоїв мене. Побачення перенесли на наступний вечір.
Віка з’явилась вчасно. Подруга окупувала мій синій диван, ніби пацієнт на сеансі у психолога. Її історія викликала в мене посмішку, яку я намагалась старанно приховати.
Одного разу щасливчик, на ім’я Роман, купив квартиру у тому ж будинку, де жила Віка. На той момент вона страждала у стосунках із черговим альфонсом. І тому Віка не одразу звернула увагу на нового сусіда.
Минуло кілька тижнів і вона вигнала в шию брехливого коханця, що наостанок прихопив кілька прикрас своєї дами. Віка не довго страждала і помітила тихого спокійного Романа. Вони познайомились і навіть завели добросусідські відносини. Але підступний Роман ігнорував дівчину і не запрошував на побачення, не дивлячись на купу натяків, які вона так щедро роздавала.
Вислухавши Віку до кінця, я мало не осатаніла. Значить, моє побачення зірвалось тільки через те, що хтось не вміє ставити прямі питання. Я перебила подругу:
— Віка, я тебе приб’ю! Так ти через це мало не ревіла вдень?
— Май совість. Ти не бачила Романа. Він приємний, симпатичний, твердо стоїть на ногах. Он уже й квартиру власну має. А мені дістаються лише невдахи, які ще й потім обкрадають.
#3761 в Любовні романи
#879 в Любовне фентезі
#1126 в Фентезі
#252 в Міське фентезі
Відредаговано: 27.10.2021