В обід я покинула кабінет і попрямувала на кухню. Ще однією фішкою фірми були безкоштовні обіди, снеки та напої для працівників. Я очікувала знайти у кухні різний мотлох, котрий ніхто й пальцем не чіпає.
На моє здивування все було навпаки. У кухні стояла чудова кавомашина, поруч розмістився стенд із здоровими чіпсами, горіхами, пастилою і купою батончиків. Це було моє особисте «безглютенове пекло».
В пориві останньої надії я зазирнула у холодильник. Там стояли лише пластикові контейнери з салатами. Теж: дуже здоровими і вельми корисними. Я мріяла з’їсти щось вуглеводне. І не відмовилась би від десерту зі страшним білим цукром. Від такого раціону мій мозок працював набагато краще.
Артем різко увійшов на кухню і застав мене у дивній позі. Я зігнулась і спантеличено нишпорила в холодильнику у пошуках справжньої їжі. Він секунду розглядав мене, а потім розсміявся. Думаю, що я мала вигляд офісної крадійки, яка зібралась напакувати сумку безкоштовними салатами. Він запитав:
— Обід? Чи ти просто прийшла перевірити салати?
— Намагаюсь знайти щось їстівне.
— Ти теж не травоїдна? — з подивом запитав чоловік.
— Салат – це не їжа, а забавка перед основною трапезою, — гордо промовила я і приготувалась захищати свій здоровий апетит.
— Піцу будеш?
— Так, — я з подивом зрозуміла, що виправдовуватись не доведеться.
— Подобається твій підхід, навіть не запитуєш з чим, — Артем знову розсміявся, підловивши мене зненацька.
— Ну, явно ж ти замовив її не з салатом, — відповіла я, приховуючи свої червоні щоки за процесом приготування кави.
— Зачекай тут, зараз повернусь, — він підморгнув мені і вийшов з кухні.
Артем повернувся із картонною коробкою в руках. Він одразу підкорив моє серце, коли я побачила пепероні з подвійним сиром. Пізніше я зрозуміла, що він збирався пообідати з хлопцями і прийшов у кухню задля чашки кави. Але щось змусило його повернутись і розділити свою піцу та час зі мною.
Я спостерігала, як він їсть: акуратно і з великим апетитом. Мені було комфортно в його компанії. Такі чоловіки занадто рідко зустрічались на моєму шляху.
За годину я зрозуміла, що Артем веселий, добрий, досить розумний і гарно вихований. Спіймавши себе на недоречних думках, я спробувала перевести тему у більш стримане русло. І запитала:
— Тут працюють лише жінки? Звісно, якщо не рахувати тебе.
— Так, жіноче царство. Тільки в охорону взяли чоловіків.
— Цікаво, вони спеціально відбирають працівниць?
— Ти про що? — запитав Артем, допиваючи холодну каву.
— Мене перевели з іншої фірми. Хоча я абсолютно не вписуюсь сюди, — його простота і відкритість спонукали мене поводитись щиро з малознайомою людиною.
— Ти перша цікава людина, яку я тут зустрів, — тихим голосом промовив мій співрозмовник.
Невідомо звідки на мене накотилась хвиля паніки. Я згадала Артура. Мені потрібно було утекти подалі від Артема. Я раптом опам’яталась і зрозуміла, що він може сприйняти нашу розмову за флірт. Тому я мовчки кинулась прибирати зі столу. Здавалось, що він помітив дивну зміну у моїй поведінці:
— Залиш, я сам приберу, — Артем встав і хотів забрати коробку зі столу у той момент, коли я вхопилась за неї; наші пальці зустрілись.
— Добре, дякую. Мені вже час… — я висмикнула руки і поспішила у власний кабінет.
Вираз його обличчя змусив мене почуватись навіженою. Я бачила, що він шкодує про свої слова і тепер намагається зрозуміти, що ж зробив не так. Однак негідник Артур подарував мені хороший урок. І я більше не могла поводитись нерозважливо.
Решту дня я займалась звичною для себе роботою. Написала десятки постів в соцмережі і знайомилась зі сторінками нових для мене клієнтів. Як виявилось, нічого серйозного новенькій не довірили. В мене склалось враження, що я все ще працюю на Ігоря, тільки тепер сиджу у власному красивому кабінеті.
Я чула, як о шостій всі почали розходитись. Ніхто особливо не поспішав. Для мене це був добрий знак. Отже, більшість працівників любили цей офіс і не тікали з нього, як навіжені.
Мені довелось затриматись на дві години. З’явилось відчуття, що я просто не хочу йти додому. В невеличкому кабінеті було затишно і безпечно. Однак, згадавши про голодного і самотнього Персика, я хутко зібралась і вийшла з будівлі.
На лавці в кількох метрах від офісу сидів Артем. Я одразу помітила його. Він змінив костюм на звичайний одяг і тепер виглядав трохи молодшим. На вигляд він був на два-три роки старшим за мене. Артем встав і підійшов до мене.
Поки він наближався, я встигла оцінити його смак і фізичну форму. Мій новий знайомий одягнув джинси, темну футболку, і коричневу шкіряну куртку. Місцями одежа повторювала контури його м’язів.
Я з підліткового віку не терпіла чоловіків схожих на роздуте «курча бройлеру». Однак Артем мав приємну статуру. Певно, не просто працював над тілом у залі, а добре знав, що таке фізична робота. Фантазія одразу підкинула мені гарячу картинку, як він знімає футболку і рубає дрова для каміну. Весна вирішила включити мої гормони на повну.
#3814 в Любовні романи
#891 в Любовне фентезі
#1190 в Фентезі
#282 в Міське фентезі
Відредаговано: 27.10.2021