Епізод 6: Випадок вночі…

Подушка здавалась солодкою, як ніколи раніше. Я заснула швидко і поринула у дивні сновидіння. Наснилось, що я знову йду поміж голих дерев і хтось спостерігає за мною із темряви.

Навколо висіли моторошні сутінки. Я мала б злякатись, тікати світ-заочі, але страх поступився іншим почуттям. Мені закортіло піти у темряву, бо там на мене чекали. Я не знала хто або що притягує мене, наче магнітом. Але була твердо впевнена – моє місце там.

Інша частина мене, залишаючись тверезою, наказувала протистояти поклику невідомого. Хвиля паніки прокотилась свідомістю. Я йшла у темряву і одночасно запитувала себе: що ж ти робиш?

Зі сну мене вирвав гучний звук удару. Я зірвалась з ліжка. Мою шкіру покривали краплі холодного поту і всередині прокинувся заляканий звір. Я сиділа і намагалась зрозуміти, що стало джерелом звуку. Шукала очами у темряві якийсь зайвий предмет чи силует.

Тільки подув холодного вітру змусив мене отямитись. Двері на мою терасу були відчиненими. Змерзнувши у легкій сорочці, я ввімкнула світло. Швидко зачинивши двері, я почала шукати Персика.

Тераса була прекрасним місцем для відпочинку влітку. Але я не впускала кота на відкритий балкон без нагляду. Знайшовши Персика на кухні, я нарешті заспокоїлась. Захотілось випити склянку води. Кіт виглядав знервованим і скажено терся об мої ноги.

Повернувшись у ліжко, я замислилась: як важкі пластикові двері могли відчинитись? На вулиці дув слабкий вітер. Це не могло стати причиною нічного інциденту. І я добре пам’ятала, що опустила ручку дверей і вони зачинились.

На руках знов з’явились підступні мурахи, що розносили по тілу страх. Я різко зазирнула під ліжко – там було пусто і самотньо лежав клубок котячої шерсті. Мені довелось обійти всю невеличку квартиру, обдивитись кожен куток і шафу, аби переконатись, що крім мене й кота вдома більш нікого нема.

Хотілось скоріше заснути. Вимкнути світло не піднялась рука. Мене чекав перший робочий день, а я навіть очі боялась стулити – не те, щоб спати. Хоча удача знову спрацювала на мою користь. Трохи потрусившись під ковдрою, я й не помітила, як повернулась в міцні обійми сну.

Про настання ранку сповістив будильник. Пісня гурту Kiss «I was made for lovin’ you» прогнала ніжну слабкість після сну. Я потягнулась до хрусту в  суглобах, не здогадуючись до цього моменту про наявність деяких із них.

При світлі дня будь-які нічні страхи здаються безглуздими і надуманими. Так сталось і зі мною. Нічний інцидент перестав бентежити і я готувалась до нових звершень.

Мій ранок був неквапливим і приємним. До роботи я дійшла за десять хвилин і прийшла в офіс раніше дев’ятої години. Двоє хлопців вже були на місцях. Ми привітались і вони представились. Першого звали Артур – не король, але теж нічого такий. Другого – Василь. Для всіх він був просто Вася і здавався трохи сором’язливим і скутим.

Хлопці були мого віку і в нас швидко знайшлись теми для розмов – благо, що серіали дивляться усі. А так, як я не дуже полюбляю дівчачі сопливі мелодрами, нові колеги гідно оцінили мій смак.

Незабаром прийшли Ігор та останній, але не менш важливий працівник – Моня. Що то був за фрукт – я дізналась пізніше. А спершу він здався мені наймолодшим з нас усіх.

І вигляд мав такий, наче його вдягала мама по принципу: футболку треба заправити в штани, штани в носки, носки в сандалі. Це вже згодом мене просвітив Артур, що є особливий вид хіпстерів, які полюбляють насміхатись зі стереотипів єдиним способом – втілюючи їх у життя.

Зі всіх нових колег тільки Моня віднісся до мене з недовірою. Певна доля критичного мислення була національною гордістю його народу. І те, що інші хлопці оцінили мене, як доволі милу дівчину – не грало для нього ніякої ролі. Зрештою, я й не напрошувалась увійти до списку його друзів.

Ігор провів мені двогодинну навчальну бесіду і всадив за вільний ноутбук. Він попросив Моню зайнятись моїм навчанням і введенням в курс справ. Я мала допомагати новому колезі вести сторінки кількох фірм.

Мені довелось вдавати із себе великого спеціаліста, хоча я тихенько гуглила на телефоні майже кожне слово, що чула від Моні. Виявилось, що наймолодший із нас був і найрозумнішим. Доля підклала мені невеличку декоративну свинку.

Кожного вечора після роботи я діставала свої нотатки за день і читала купу книг, щоб бути «в темі». За два тижні Моня перестав контролювати увесь контент, який створювався мною для клієнтів. Але досі не дозволяв самостійно запускати рекламу.

Якось непомітно ми стали не просто колегами, а добрими знайомими. Я більше дізналась про нього і його сім’ю. Виявилось, що не зважаючи на молодий вік – він вже пару років був щасливо одружений. Вони з дружиною готувались до переїзду в Ізраїль. І поки розум, талант та навички Моні були у моєму розпорядженні, я активно цим користувалась.

Мій колега одразу зрозумів, що я мало знаю із сфери бізнесу в соціальних мережах. Однак Моня виявився доброю людиною і не сказав про свої здогадки Ігорю. Навпаки, він витрачав на моє навчання кожну вільну хвилину. Через це я по-новому поглянула на більшість стереотипів, що ніяк не відносились до Моні.

Так пробіг увесь березень. На роботі я стала «своїм хлопцем». І навіть вперше за довгий час змогла відкласти невелику суму після одержання зарплати. Я кожного дня дякувала собі, що не побоялась і пішла на всі допустимі кроки, аби змінити своє життя на краще.