Епізод 2: Нещадна жіночна дружба, або, знайомтесь – Віка!

Мрії про спокійний вечір і перегляд чергового хіта на Нетфлікс вбив дзвінок Віки. Сьогодні її хлопець відмінив побачення, а дівчина, яка готувалась до нього три години, цитую: «Не збирається таку красу ховати вдома!».

Я ледь відбилась від наполегливої пропозиції поїхати в нічний клуб. Каюсь, обдурила подругу простим маневром. Запропонувала Вікі провести вечір у мене вдома і зробити їй купу фотографій для Інстаграм.

Трохи поскигливши, вона переконалась у моїй непохитності і невдоволено погодилась. Один дзвінок і кур’єр поспішав до мене з італійською піцою і японськими суші. Гурман в мені вважав це поєднання смаколиків напрочуд достойним.

Віка приїхала раніше за кур’єра. І, як я й сподівалась, забула про фото, клуби і все те, що я терпіти не могла. Зате подруга прихопила пляшку вина. Бо обговорювати її хлопця на тверезу – то небезпечно для нервової системи.

Ми всілись у кухні і швидко сервірували стола – так я називаю процес відкривання пластикових контейнерів. Навіть тарілок не брали. А нащо мити зайвий посуд?

Я прослухала двогодинну лекцію про невдячних чоловіків. Інколи навіть встигала вставляти репліку, коли Віка замовкала на секунду, щоб набрати повітря. Ця чудо-жінка могла говорити, їсти й пити одночасно. Але при цьому завжди виглядала мило.

Коли моя подруга вилила душу і ми вирішили, що Максим - черговий незрілий хлопчик, бо його слова ніколи не співпадали з ділом, настала моя черга пожалітись на життя.

Про чоловіків я навіть і думати не хотіла. Єдине, що мене дійсно бентежило у житті – це самореалізація. І я провалила найважливіший пункт з феєричним тріском. Його, мабуть, чула навіть моя тітка у Лондоні. Віка завжди була невгамовною і почала підкидати ідеї:

— Чого ти сидиш в тому магазині? Не беруть тебе перекладачем – окей. Йди на курси: можеш нігті робити або стати перукарем, — варто повідомити, що Віка стала досить успішним візажистом, і у двадцять п’ять років могла утримувати чергового невдаху-нареченого.

— В мене руки ростуть із неправильного місця, — віджартувалась я.

— Хммм… — Віка окинула поглядом професіонала мою відсутність зачіски, макіяжу та манікюру, — І справді! Тоді шукай роботу не по спеціальності, зараз стільки всього є.

— Я вже готова на будь-яку роботу в офісі, тільки б утекти з тої каси. — чесно зізналась подрузі.

Решту вечора ми провели за переглядом кумедних роликів та фільмів. Сусіди оцінили наш регіт і кілька разів стукали по батареям. В наше виправдання скажу, що знизу живуть дуже нервові люди. Інколи вони жалілись на шум з моєї квартири, коли я була на роботі.

Хоча варто згадати, що зі мною живе прекрасний мужчина – кіт Персик. І, може, саме він влаштовує гуркіт у квартирі, поки я на роботі. Але Персика я не дам ображати. Це прекрасне створіння заслуговує на те, щоб добра частина моєї зарплатні йшла на корм, наповнювач та іграшки.

Кіт лежав на килимі, гордо розклавши своє руде пузо. За зиму ми з ним обоє трохи погладшали. Однак Персику вага пасувала, чого не можна було сказати про мене.

Віка хотіла поїхати додому, проте я вмовила її залишитись. В моїй однокімнатній квартирі було лише одне велике ліжко і невеличкий синій диван, що слугував скоріш окрасою інтер’єру.

Ми вклались спати на ліжко. Віка ще говорила про якусь сумку, яку мріяла купити останні два роки. А я вже поринула в солодку дрімоту, що відносила мене геть від цього дня і його провалів.

Крізь сон я чула, як Персик завзято вмивається. Він хрюкав, пихтів і прицмокував язиком. Потім я відчула, як він крадеться по ліжку в сторону Віки. Не знаю, що він зробив, тільки подруга застогнала:

— Фу, відстань від мене.

Зрештою Персик підійшов до моєї голови і понюхав волосся. Кілька секунд він стояв спокійно. І наостанок вирішив лизнути мене в обличчя, що в перекладі з котячого означає: «Добраніч, двонога!».