Глава 1. Епізод 1: Знайомтесь – Тіна!

Так… Прокинулась до дзвінка будильника. Що ж – чудова новина. Може й день пройде вдало. Перші ліниві думки вповзали в мою голову, але очі я ще не відкривала. Знаючи свою щасливу вдачу, нутром відчула, що щось не так.

Потяглась до телефону і, продерши очі, глянула на екран. Що за чорт? Годинник показував майже десяту ранку, зміна починалась об одинадцятій. А до роботи мені їхати щонайменше сорок хвилин. Підриваюсь, як скажена й починаю натягувати на себе джинси й светр.

Часу вистачило, щоб умитись і почистити зуби. Це обов’язково! Люди в громадському транспорті не винні, що я проспала, отож і карати їх своїм несвіжим подихом – це знущання. Десь в якійсь конвенції по правам повинно про це згадуватись.

Вхопила з кухні банан, щоб поснідати, але вчасно передумала. Мій шлунок не сприймає нічого солодкого, коли порожній. Час нещадно піджимав. Згадала про відбивні у холодильнику. З’їла одну, швидко пережовуючи, навіть без хліба. Бо, як кажуть: «Хто знав біду, той їсть ковбасу без хліба!».

Вдягла кросівки і куртку. Вирішила глянути у дзеркало перед виходом. Господи, ну чому я не помила вчора волосся? Думала, що зроблю це зранку. А тепер прилизані світлі пасма виглядали так, ніби хтось всю ніч мацав їх жирними руками. Як-небудь зачесала волосся у хвіст і вибігла з дому.

Я вже навіть не дивуюсь тому, що мій будильник не спрацював. Останні пару років мені доводиться жити в режимі тотального невезіння. Справа в тому, що я завжди була незграбою. Знаєте таких людей, які зайшовши в магазин, можуть рознести його, стоячи на одному місці? Це про мене.

І краще не стає. Навпаки: отримавши освіту перекладача, я довго не могла знайти роботу. А коли знайшла – напартачила так, що вилетіла звідти за місяць. Добре, що хоч у супермаркет на касу взяли. Робота випиває всі життєві соки, зате є на що жити і не доводиться клянчити гроші у тітки. Здається, Всесвіт вважає: ось місце Тіни у житті! До речі, мене звуть Тіна.

Перші дні березня вселяли в оточуючих поклоніння перед приходом весни. І тільки я бачила крізь стіну сніжної бурі, що бажаного потепління ще довго чекати. Я і той клятий водій, який пролетів через калюжу так, що я знову вмилась.

Вже на зупинці я дістала вологі серветки і витерла обличчя від бруду. Приїхав мій автобус. Я встигла забігти всередину і впасти на вільне місце. Навіть не повірила у своє везіння. Навушники і пара бадьорих треків все ще могли врятувати мій ранок.

Через п’ять хвилин зрозуміла, що ніякого везіння не було. Місце, на якому я сиділа, знаходилось поруч з пічкою. Потік гарячого повітря обдавав мене з усіх сторін, аж дихати було важко. Починала боліти голова. А на наступній зупинці в автобус набилась купа людей і встати було нереально.

На потрібній зупинці я виповзла з громадського транспорту, і набрала в легені свіжого повітря. До свого синенького супермаркету добігла швидко. На роботу влетіла рівно за дві хвилини до початку зміни.

Взагалі-то, спізнюватись на зміну можна, всяке буває. Але мене тут не любили. Точніше, адміністратор нашого супермаркету Анжела Василівна ненавиділа нову касирку всією душею. Не знаю, чим я їй не вгодила. Інші дівчата казали, що вона не любить всіх жінок у колективі. Зате колеги-чоловіки були трояндами у її квітнику.

На касі я сиділа з однією мантрою: «Це тимчасово. Я знайду нову роботу!». Тільки це й допомагало кидати товар у кінець стрічки, а не в обличчя невдоволених клієнтів. Ну серйозно! Ви бачили з яким лицем люди роблять покупки? Тестовий зразок можна переглянути на реєстратурі будь-якої державної установи.

Відсидівши кілька годин за касою, відчула, що природні потреби беруть верх над працьовитістю. Попросила охоронця Віталія відпустити мене до вбиральні. На що отримала відповідь:

— Не можна, черга виросте!

Здається, йому я теж не подобалась. Добре, що за півгодини Віталія змінив Павло – приємний сорокарічний сім’янин. Він зжалився наді мною і я кулею полетіла в напрямку вбиральні.

День видався важким. Ввечері я розслаблено поверталась додому, сподіваючись закинути ноги на диван. З настанням сутінків ситуація з невезінням покращувалась. В темну пору доби неприємності припиняли злітатись до мене, як бджоли на мед. Тому я обожнюю вечори і лягаю спати десь за північ.