Дрібка чуток

Ранком наступного дня я мав з’явитися в штабі, однак натомість стояв в прохолодному провулку і розглядав ще одну жертву «примари». Цього разу знову з наших. Вчорашнього вечора Кхарам жалівся на Харіма, що той постійно доймає місцевих. Їм те дуже не подобалось і містом пішли різні чутки, правдивість яких ми вже точно не дізнаємось. Ким би не був вбивця, але він досить чітко зчитує настрої населення. І через це багато хто дійсно почав вірити в існування марида.

В палаці теж говорили лише про це. Широке приміщення зі свічками, картами та іншими паперами, що лежали на продовгуватому столі, було наповнене люттю. Селевкін гарчав, наче скажений пес, інші пирскали слиною, що нагадувало мені перегукування дикунів. Один з офіцерів, який доти не виказав жодного слова, запропонував зробити пожертву на честь Малара. Тут вже пирснув я, запропонувавши у відповідь пожертвувати життям самого офіцера.

Крики продовжились, коли командувач повідомив усім, що скасував військовий збір з торгівців, що відбувають та прибувають у місто. На фоні зменшення видатків з боку царя Равія більшість сприйняло це мало як не зраду. В погоні за місцевою прихильністю він все дедалі більше налаштовував проти себе армію. Можливо, він і знав як воювати, однак без армії йому нічого не вдасться. Тож звучало це все, як марення божевільного.

– Вовк пустелі, – звернувся до мене командувач, коли всі інші вже встигли покинути приміщення, – Мені сказали, що твої люди під покровом ночі щось вивантажували з корабля. Що ти на це скажеш?

Його лице виказувало абсолютну рішучість. Ярема так і не знайшов нікого іншого на заміну Кайона, тож ми обидва знаємо, що вночі нічого подібного не відбувалось. Схоже, хитрий воєначальник, розуміючи грошову скруту вирішив пересвідчитись, що озброєння точно перестане зникати зі складів. Або ж хтось не менш хитрий збрехав йому.

– Я нічого про це не знаю, володарю, – договоривши, я смиренно схилив голову.

– Тоді це роблять за твоєю спиною. А можливо й не тільки це, якщо ти мене розумієш. Сподіваюсь, ти розберешся у цих проблемах без мого втручання.

На цьому неприємна розмова скінчилась і він махнув рукою, показуючи, що відпускає мене. Якщо мені не здалося, то цей зарозумілий бовдур щойно мені погрожував. І це викликало в мені таку лють, що я навіть не помітив коли саме  дійшов до «пінного іфрита». Спершу, я пішов до внутрішнього двору таверни й особисто розпитав всіх за вчорашній день, аби розсіяти усі сумніви. Після цього потренувався з бійцями й відправив їх заліковувати синці в місцеву лазню. А вивільнивши усю злість, сів за стіл, де вже були Ярема і Кхарам.

Кельнер був сьогодні якимось сонним і незграбним. Він перекинув на одного з бійців рибний суп. А несучи нам пляшки з вином, схоже, що перечепився через власну ногу, і розпластався прямо біля моїх ніг. Тож поки Ярема збирав пляшки, які чудом не розбились, я допомагав йому встати. Якось само собою око зачепилось за винну пляму на рукаві кельнера й у свідомості замайоріла прекрасна ідея, яка б могла вирішити частину моїх проблем.

– Яремо, – звернувся я до нього, коли той вже всідався на своє місце, – Кайон ще не повернувся?

– Ні. І заміну я йому ще не знайшов. 

– Кхараме, можливо у тебе є якісь хороші новини? – обернувся я до бербера.

– Ні, – пробасив він, розливаючи вино по кухлях. – Кожен з наших розуміє, що будь-яка втрата б’є по нашій боєздатності, тому це точно зробили не наші. Можливо, звісно, місцеві, але командувач заборонив займатися допитами, – останнє він проговорив з особливою зневагою. – Хоча, – кисло посміхнувся Кхарам, – через страх перед привидом виросла дисципліна і зменшилась кількість скарг від місцевих.

– Це вже пошук крихти золота серед купи лайна, – відмахнувся я. – Через цього дурня ми втрачаємо людей. До того ж він ще й скасував військовий збір.

– То може одразу повернемо місто таламам? – пирхнув Ярема.

– Хтозна навіщо він це робить, – стенув я плечима. – Я тут чув, що він задобрює місцевих, аби ними ж збільшити армію.

– Але, – кинув на мене недовірливий погляд Кхарам, – перед відкриттям воріт Селевкін обіцяв не брати місцевих в армію.

– А ще він обіцяв зберегти всім життя. От тільки хажиф відправився до предків, – я усміхнувся обом друзям і відпив трохи вина. – Втім, кажуть до деяких таламів він має особливі почуття. Кажуть, – невимушено продовжив я, – він часто ділиться своєю любов’ю з молодими служанками в палаці, навіть якщо бідолашні того не бажають. Втім, це лиш чутки. І буде дуже прикро, якщо скоро про це заговорить усе місто.

Я зустрівся поглядами з Яремою і він коротко кивнув, давши зрозуміти, що правильно сприйняв мої слова. Кхарам мимоволі скривив губи, одразу прикрившись рукою, аби я того не помітив. Все ж він славетний воїн, для якого будь-які інтриги прояв слабкості. Та нехай, Ярема ще ніколи не підводив мене у таких справах.

– У тебе є якісь плани? – запитав мій земляк.

– Це просто чутки, – знову відмахнувся я. – А там, хтозна що на нас чекає завтра.