17 Розділ

Одного тихого вечора, коли Опанас закінчував «Квартальний Звіт про Стабільність Живлення», Іскра, що лежала поруч із урною, раптом підскочила.

— Запах! — вигукнула вона.

Аліса відчула це теж: тонкий, як павутина, але потужний запах старого чорнила, змішаного з магічною смолою. Це був запах сильної, незакритої угоди.

Джерело запаху було Головна Схованка — урна, де жив Опанас.

— Опанасе, що це? Ти ніколи не пахнув так... легально, — здивувалася Аліса.

Привид занервував. Його голос звучав напружено.

«Це... це просто залишки старої документації. Я їх утилізую!»

Але Іскра, як фамільяр, що реагує на енергетичні аномалії, почала гарчати. Вона вдарила лапою по дну урни.

— Брехня! Щось заховано!

Аліса зазирнула всередину урни. Серед ідеально складених папірців, на самому дні, лежав невеликий, потемнілий від часу, шматочок пергаменту.

Це був не просто документ, це був артефакт. Він випромінював потужну енергію прив'язки.

Коли Аліса торкнулася пергаменту, вона побачила спалах: темний, холодний офіс, купа паперів і живого Опанаса, який був набагато молодшим, але вже з цією жорсткою, зосередженою мімікою.

— Опанасе, що це? Чому ти приховав це?

Привид з'явився поруч із урною. Його фігура мерехтіла, він був засмучений.

«Цей пергамент... це причина, чому я тут. Це мій ОСОБИСТИЙ НЕЗАКРИТИЙ АКТ. Це Акт Про Надання Послуг Духу-Обліковцю.»

Опанас пояснив: коли він помер, як ідеальний бухгалтер, він очікував, що потрапить до Головної Небесної Книги Обліку, де зможе навести лад у вічних реєстрах. Але його останній робочий день пішов не за планом.

Він працював у фірмі, яка, як виявилося, була прикриттям для Бюро Магічних Угод. Його колега, який був чорним магом, втік, залишивши після себе хаос і фальшиві документи.

«Я не міг піти! Я не міг дозволити, щоб мій Річний Звіт був закритий з НЕЗВЕДЕНИМ БАЛАНСОМ! Я знав, що без мене цей магічний безлад заполонить світ!»

Опанас, як справжній мученик обліку, вирішив залишитися. Він підписав Акт, який мав тимчасово прив'язати його дух до останнього предмета, що містив важливу документацію, доки він не знайде спадкоємця, здатного завершити його роботу.

— І останній предмет, що містив важливі документи... була ця канцелярська урна, — завершила Аліса.

— «Саме так. Я мав захищати облік. Цей Акт не дозволив мені перейти у вищий вимір, доки я не знайду того, хто розуміє важливість чистого звіту і зможе закрити мою справу.»

— Ти чекав на мене, Опанасе, — сказала Аліса.

Аліса тримала артефакт. Вона розуміла: якщо вона зараз знищить цей пергамент (наприклад, спалить його), Опанас звільниться і перейде до потойбічного світу.

— Ти хочеш піти, Опанасе? Навести лад у вічних реєстрах?

Опанас подивився на свій робочий стіл, на нову, рівну полицю, на Іскру, яка гралася списаним чеком.

«Колись — так. Але... Я подивився на цей світ. Він настільки сповнений бюрократичного хаосу та необлікованої магії... Мій досвід тут потрібніший, ніж у Небесному Архіві. Там, мабуть, усе давно ідеально.»

Він подивився на Алісу.

«Але головне, Алісо. Я знайшов ідеального партнера. Ти — та, хто може фізично виконати мою роботу, і при цьому не боїться цитувати Розділ 4.2 Податкового Кодексу. Я не хочу втрачати ефективність нашого союзу.»

Іскра, розуміючи, що наближається важливий Акт, підняла голову.

— Легітимно? — запитала вона.

— «Так, Іскоро. Легітимно!» — підтвердив Опанас.

Аліса взяла свій Магічний Набір для Закріплення Договорів. Вона не знищила пергамент. Вона зробила інше.

Вона провела ритуал, який не знищував, а ЗАКРІПЛЮВАВ цей Акт. Вона наклала на нього «Вічний Апостиль» — магічну печатку, яка безстроково продовжувала дію договору, але замінювала умову "знайти спадкоємця" на "залишатися партнером".

Вона поклала запечатаний артефакт назад в урну.

— Все. Твій Акт про Надання Послуг тепер безстроковий. Ти прив'язаний до урни не як до останнього предмета, а як до ОСЕРЕДКУ СВОГО ОБЛІКОВОГО ДИРЕКТОРАТУ. Ласкаво просимо до вічного партнерства.

Опанас відчув, як стара, холодна прив'язка замінилася на теплу, робочу необхідність.

«Дякую, Алісо. Це... це найкращий Акт про Пролонгацію, який я коли-небудь бачив. А тепер, ми можемо повернутися до Квартального Звіту? Час не чекає на жодну ліричну сентиментальність!»

Аліса засміялася і взяла свої папери. У них було багато роботи, але тепер вони знали: їхня співпраця — це вічний, правильно оформлений договір.