1 Розділ

На п’ятому поверсі старого «будинку з химерами» на Подолі, у квартирі №17, оселилася Аліса. Їй було двадцять три, вона щойно закінчила київський медуніверситет, але свій диплом про «традиційну» медицину тримала під купою книжок про травознавство, рунічні формули та астральне очищення. Аліса була дієвою знахаркою.

Квартира №17 була відома у всьому будинку. Кажуть, колишній мешканець, самотній літній бухгалтер Опанас Петрович, зник у ній разом із усіма своїми податковими звітами, перфораторами та тоннами звітного паперу.

Аліса почала відчувати дивне одразу:

Ножиці самі зсувалися з полиці.

Скріпки формувалися у нечіткі, схожі на ієрогліфи, візерунки на її робочому столі.

Щоночі залишки чаю в чашці на підвіконні висихали так, ніби хтось провів по них пальцем, залишивши ідеально рівну «доріжку».

Але найбільші дива відбувалися навколо старого офісного смітника – великої, сірої, пластикової урни, що стояла у куті кімнати. Смітник був єдиним, що залишив Опанас Петрович. З нього постійно долинав легкий, ледь чутний шелест – як ніби хтось перегортав сторінки.

Одного дощового вечора, коли Аліса готувала особливо смердючий «відвар для захисту від бюрократії» (звісно, це було для клієнта), вона вирішила припинити цю гру.

Вона підійшла до смітника, запалила спеціальний астральний ладан (пахощі полину і м’яти) і почала діагностику.

— Слухай, — спокійно сказала вона, провівши рукою над урною, — ти створюєш занадто багато енергетичного шуму. Якщо ти хочеш, щоб тебе помітили, просто скажи. Але оці твої танці зі скріпками... це рівень дитячого садка.

У відповідь смітник почав трястися. З нього вилетів зім’ятий папірець, розправився у повітрі і ідеально рівним почерком проявив на собі текст:

«Я не граюся. Я працюю. Це все, що мені лишилося. Опанас, привид бухгалтерського обліку.»

Аліса посміхнулася. Вона мала рацію. Привид. І не злий, а просто занадто відповідальний.

— Опанасе, — звернулася до нього Аліса вже більш м’яким тоном, — я Аліса. Я не збираюся тебе «виганяти» чи «спалювати» ладаном. Але мені потрібен спокій для моїх ритуалів.

Привид відповів, зім’явши ідеально складену стопку паперу А4 у кульку:

«Ритуали — це невизначений звіт. Потрібен чіткий план. Я чув, ти не можеш знайти той корінь беладони, який замовила?»

Аліса здивовано застигла. Корінь справді «загубився» у поштовому відділенні.

— Ти... ти бачив його? — «Я бачу все, що стосується паперу, даних і логістики. Твоя посилка застрягла у відділенні 18, папірець №1245-А від 03.10. У них там бардак.»

Аліса миттю зрозуміла, який скарб вона отримала. Привиди, як правило, прив’язані до емоцій, місць або незавершених справ. Опанас був прив’язаний до системи та порядку.

Вона підійшла до смітника, дістала з нього старий перфоратор і поклала його поруч, як почесну реліквію.

— Опанасе, я пропоную тобі нову роботу. Ти стаєш моїм Головним Менеджером із Логістики та Аналітики.

З урни знову вилетів ідеально розправлений аркуш, але цього разу на ньому було написано:

«Потрібен договір. Пункти обов'язків, графік і бонуси. Це формальність.»

Аліса сміялася. Вона взяла гарний пергамент, ручку і почала писати, проговорюючи вголос:

— Обов’язки: * Стежити за правильністю всіх рунічних формул. * Аналізувати маршрути доставки рідкісних інгредієнтів. * Попереджати про прихід небажаних гостей (які мають при собі папери, наприклад, комунальні рахунки). * Створювати з папірців захисні «паперові щити». — Бонуси: * Регулярне постачання чистого паперу А4. * «Час тиші» для його особистих «бухгалтерських розрахунків».

Коли вона закінчила, папір А4 вилетів зі смітника і сам поставив чіткий, синій штамп із написом: «УЗГОДЖЕНО. ВІДПОВІДАЛЬНИЙ: ОПАНАС П. (ОБЛІКОВИЙ ВІДДІЛ)».

З того дня в квартирі №17 панував ідеальний порядок. Аліса могла зосередитися на своїй магії, бо знала:

Опанас перевірить, чи правильно вона записала старовинний рецепт зілля.

Опанас попередить шелестом паперу, якщо кур’єр із небезпечним артефактом «загубився» на сусідній вулиці.

Коли чергова клієнтка здивовано питала, як Аліса так швидко знайшла рідкісне гірське зілля, Аліса лише посміхалася і кивала на старий сірий смітник у кутку.

— У мене просто дуже відповідальний помічник. Він обожнює порядок, — казала знахарка-утилізаторка.

А привид Опанас у цей час тихо, але задоволено, сортував у своїй урні крізь простір і час всі її старі чеки, нарешті вносячи в це хаотичне життя хоч якусь фінансову дисципліну