Привид собору

Привид собору

Трапилася мені дивна зустріч в автобусі. У повітрі вчувався неприємний запах нових сумок та пластику. Звичайна нудьга. До Рави-Руської було ще далеченько, а час згаяти – нічим. Не пам’ятаю конкретно де, чи то на Бишкові, чи то на Липнику, зайшов у маршрутку дідусь. Коричневі штани з простої тканини, такий же, тільки зелений, піджак, на голові – зелений капелюх із коричневою стрічкою. Сиві вуса по-молодецьки підкручені вгору. Очі, здається, не то сірі, не то сині. Був низького зросту. До всіх посміхався. «Доброго дня всім», - було привітання цього дивного чоловіка, яке супроводжувалося підняттям капелюха. У руці замість покрученого дерев’яного ціпка – синя торбина. Здається, проста людина, а віяло від нього магією. Коло мене було вільне місце, і цей «чарівник, який загубив ключ від свого золотого годинника», усівся біля мене. Непомітно розговорилися. «А ти знаєш якісь легенди?»,- запитав мене. Я наморщила лоба й згадала декілька, щось на кшталт Долини привидів неподалік Алушти та Алімової балки в Криму.

• Ет, ці легенди для бувалого шукача пригод як соняшникове насіння для голодного. А я розкажу тобі про Домініканський собор у Львові та його мешканця.

1764р.

• Яне де Вітте, ми закінчили. - Відомий польський інженер голландського походження оглянув собор. Величний храм, побудований в стилі бароко. Перший камінь цієї величної споруди був закладений 1749р. Кращого місця, аніж передмістя Львова, для побудови собору годі й придумати. Побудували храм коштом коронного гетьмана Юзефа Потоцького.
• Молодці, хлопці. Пора збиратися. І нехай святі отці-домініканці бережуть цей собор як зіницю ока…

2014р.

Охоронець освічував ліхтариком двері собору. Стрілка годинника перейшла на дванадцяту. Раптом чоловік почув голосну відправу. Охоронець поспіхом перехрестився. Пройшов кілька кроків коридором і почув вистукування друкарської машинки.

• Це із замурованої кімнати. Або я сплю, або це духи.

Вирішив заховатися у книгозбірні, а там на підлозі валялися книги, які донедавна стояли щільним рядом на полицях. Охоронець кинувся до головного входу, щоб знайти свого товариша.

• Послухай, Славко. А зараз що? Вечірня служба? А книги ти повитягав?
• Яка служба, які книги? Це, напевно, все духи отців-домініканців, - Славко зіщулився чи то від холоду, чи то від страху.
• Тут таке частенько трапляється. Святі отці, як і за життя стерегли собор, так і по смерті будуть охороняти його. До речі, оці «служби» тривають по 3 години, і постійно. Подібне в храмі спостерігають останні декілька десятиліть, відтоді, як були виявлені та розчищені підземелля храмового комплексу.

Охоронець-свідок нервово закусив губу.

• Не подобається мені все це. Звільнюся і все. Не хочу, щоб у мене стався інфаркт і ти виносив мене із собору.

У коридорі храму клубочився туман, хороша акустика приміщення посилювала звуки співу потойбічного хору.

Дідусь був задоволений моєю реакцією. Он, аж вуса піднялися.

• Кажуть, що саме з розчищеного підземелля являється винуватець усіх нічних неподобств – привид монаха-домініканця, котрий час від часу показується на очі наляканим нічним охоронцям. Напівпрозора фігура у білому плащі продовжує займатися звичними за життя справами, так і не усвідомивши, що давно вже є часткою вічності. Святі отці-домініканці вірно несуть свою службу.

Дідусь зручно вмостився й задрімав. А в мене мороз поза шкірою пішов від почутого.