ФІНАЛЬНА СТОРІНКА

ФІНАЛЬНА СТОРІНКА

І коли завіса знову опустилася, місто Арея нарешті видихнуло. Не так, як дихає живе чи мертве, — а так, як дихає те, що віднайшло власну душу. Вулиці, колись холодні й порожні, наповнилися тихими кроками тіней, що повернули собі людську форму. У вікнах спалахнули світанкові вогні, і навіть каміння старовинних стін здавалося теплішим, ніби зберігало у собі відлуння давно забутих пісень.

Потойбічний театр стояв у самому серці міста — не руїна, не привид минулого, а нове життя, народжене з темряви. На його сцені виступали ті, кого світ загубив, але хто все ж знайшов шлях назад. Тут кожен голос був важливим, кожен рух — молитвою, кожна тінь — історією, якій нарешті дозволили бути почутою.

Привид, що повернув собі ім’я, став його першим актором. Еліонора — його світлом. Її жертва розірвала прокляття, її серце відкрило шлях тим, хто століттями блукав у порожнечі.
І хоча її самої не було серед глядачів, кожен, хто ступав до театру, відчував: вона тут. У блиску люстр, у шепоті куліс, у теплі, що не належало жодному живому вогню.

Бо світло не зникає — воно просто переходить далі.

І якщо колись хтось знову заблукає у тінях, театр зустріне його так само, як зустрів колись її: мовчки, але з відкритими дверима. Бо навіть у темряві існує шлях, і навіть найзламаніше серце може стати світанком.

Так закінчується ця історія — не смертю і не забуттям,
а відродженням.
Бо в кожній ночі є вогник, що чекає, коли його знайдуть.
І в кожному серці є сила, здатна перемогти морок.

Завіса опускається.
А світло — залишається.