КНИГА РОЗСІЮВАННЯ

КНИГА РОЗСІЮВАННЯ

Тиша впала на театр так само легко, як падає перша ніч після бурі.
Еліонора стояла поруч із Адріаном, і перед ними повисала у повітрі книга — важка, чорна, мов вирізана з тіні, з срібними прожилками, що нагадували застиглі блискавки.

Вона здавалася живою.
Наче дихала.
Наче чекала саме на її дотик.

Адріан схилив голову:
— Її не можна відкрити силою. Вона підкоряється лише тому, хто пережив втрату й зумів вистояти. І… тому, хто несе в собі частинку темряви.

Еліонора ковтнула.
Так — частинка темряви була в ній.
Поставлена, нав’язана… вкрадена від її справжнього життя.

Вона простягнула руку.

Пальці торкнулись обкладинки — холодної, мов поверхня нічного озера — і світ довкола здригнувся.

Книга розкрилась сама.
Сторінки зашелестіли, перевертаючись, ніби вітер гортлони їх у невидимому штормі.

Зупинились.

І світ погас.

---

ПЕРШЕ ВИДІННЯ

Еліонора стояла посеред темного залу, якого вона ніколи не бачила — і водночас знала кожну тріщинку в його камінні.

Катакомби.
Глибоко під старими містами.
Старіші за час, старіші за людство.

Перед нею стояла жінка у чорному плащі.

Довге волосся спадало, як річка смоли.
Шкіра — бліда, холодна.
Очі — дві смарагдові прірви, в яких тонули світи.

Моргана.

Вона виглядала… молодою. Красива, як гріх.
Але краса та була гостра, як лезо. І холодна, як ніч без місяця.

Вона тримала на руках дитину.

Маленьку.
Загорнуту в темний плащ.
Дитину, що плакала без голосу — бо голос було відібрано ще до першого крику.

Еліонора відчула, як груди стисло болем.

— Чому… ти це робиш? — її голос у видінні був шепотом.

Моргана повільно обернулася до неї.
Очі зблиснули зеленим небезпливим світлом.

— Бо світ хотів забрати її в мене, — сказала темна чаклунка.
— Бо в неї сила, яку світ не заслуговує. Бо ти… ти була ідеальною судиною.

Еліонора відчула, як серце упало.

— Судиною?
Ти… не моя мати?

Моргана засміялася.
Сміх був тихим, оксамитовим, але в ньому бриніли хижі нотки.

— Я твоя темрява.
Твоя в’язниця.
Твій другий народження.
А твоя мати…

Видіння на мить змінилося.
Палаючий будинок.
Жінка, що тримає немовля.
Крик.
Світло.
Поруч — чорні силуети.
А потім— рука Моргани, що вириває дитину з теплих, живих рук.

— … вона була слабкою. І за слабкість заплатила життям.

Еліонора відчула, як її власні ноги почали тремтіти.
Серце билося, мов у пастці.

— Ти викрала мене…
Ти знищила її…

Моргана підняла дитину вище.

— Я дала тобі силу, мила.
Я дала тобі друге життя.
А тепер… я заберу його назад.

Удар чорної магії рвонувся вперед — і видіння розірвалося.

---

ПОВЕРНЕННЯ З ВИДІННЯ

Еліонора різко вдихнула.
Повітря було холодним, як лезо.

Адріан стояв поруч і тримав її за плечі, щоб вона не впала.

— Ти бачила? — тихо спитав він.

Еліонора ледве кивнула.

Сльози текли самі.

— Так…
Я бачила все.

А дрібні тіні в дальньому кінці театру — ті, що стали людьми — насторожено здригнулися.

Темрява поверталася.

Моргана знала, що Еліонора відкрила першу сторінку.

І тепер виходила на полювання.