ФІНАЛЬНА БИТВА ЕЛІОНОРИ Й МОРҐАНИ сцена її смерті, його воскресіння та відродження усього світу

ФІНАЛЬНА БИТВА ЕЛІОНОРИ Й МОРҐАНИ

сцена її смерті, його воскресіння та відродження усього світу

---

Тиша впала на старий оперний зал — така густа, що здавалося, кожен звук помре в ній ще до народження.
По центру — лише дві постаті.

Еліонора.
І Моргана.

Світло від прожекторів давно згасло, але навколо Еліонори запалювався власний вогонь — теплий, золотий, той самий, який вона колись втратила.
Тепер він повертався.

— Ти більше не сховаєшся за ним. — сказала Еліонора, підіймаючи руки.
— Ти більше не забереш нікого.

Моргана розтягнула губи в півусмішку.
— Ти знову віриш у світло? Серденько… ти сама колись його зрадила.

— Так.
— І тому я знаю, як його повернути.

Темрява Моргани вибухнула вперед, мов зграя чорних вовків.
Еліонора виставила руки — і світло вибухнуло з неї, сліпуче, пульсуюче, живе.
Дві стихії зіштовхнулися так, що сцена під ними тріснула, а повітря зробилося густим, свинцевим.

---

Моргана зникла — і з’явилася позаду, її пальці-кігті тягнулися до серця Еліонори.

Та цього разу Еліонора встигла.

Вона схопила руку Морґани.
Їхні долоні з’єдналися — світло і темрява змішалися, завертілись у спіралі. Обидві завили від болю.

— Ти не зможеш мене знищити! — викрикнула Моргана.
— Зможу, — прошепотіла Еліонора.
— Бо я не одна.

Її тіло спалахнуло так, що весь зал наповнився золотом.
Моргана закричала — справжнім, нелюдським криком, зітканим з тисячі зламаних душ.
Темрява почала розлітатися чорним попелом.

Але ціна була очевидна.

Світло, яке вирвалося з Еліонори, почало виснажувати її тіло.
Вона стояла, але ледве дихала.
На грудях — ледь помітна тріщина світла, схожа на розбите серце.

— Ще… трохи… — прошепотіла вона.

Моргана спробувала відступити, але світло обвило її, стискаючи, замикаючи.
Еліонора зробила останній крок — і поклала руку на груди тіньової королеви.

— Я повертаю світло тому, кому воно належить.

І натиснула.

Темрява вибухнула в небо чорним вихором — і розлетілася на мільйони іскор.
Еліонора закрила очі.

Її тіло наповнила порожнеча.

Вона впала.

---

У цей самий момент Він — привид, що був без серця, без дихання, без тіла —
відчув удар, який повернувся в нього, як забуте серцебиття.

Раз.
Пауза.
Другий.

Він задихнувся.

Його очі відкрилися, і з них зникла мертва порожнеча.
Дихання повернулося — тепле, живе.

Він підвівся.
Світ навколо почав змінюватися.

---

Камінь сцени затремтів.
Пил піднявся, ввібрав світло — і зник.
Розбиті стільці підіймалися, ніби хтось програвав час назад.
Стеля вкрита павутинням — очистилася, й відкрилася готична різьба.

Бездушні тіні, що сиділи в рядах, одна за одною набували рис людських облич.
Очі спалахували світлом.
Квіти в тріщинах підлоги розквітали миттєво: чорні троянди, лілії, незнайомі бліді квіти тіней.

Весь театр воскресав.
Весь світ — разом із ним.

Він підбіг до Еліонори, підняв її тіло.
Вона була тиха.
Ледве тепла.

— Еліоноро… — прошепотів він. —
Ти повернула мені життя… а сама…

І тиша знову впала.

Світло довкола продовжувало сяяти, але воно не торкалося її тіла — ніби поважало її жертву.

Він схилився нижче, торкнувся її чола.
І там, де його губи зустріли її шкіру, загорівся новий знак — золотий, круглий, як печатка.

Серце світу відповіло.

Серце Еліонори —
почало битися.

Один удар.
Другий.

Повільно… але повертаючись.

І весь театр завмер у світлі, чекаючи, що вона відкриє очі.