БИТВА В СТАРОМУ ОПЕРНОМУ ЗАЛІ

БИТВА В СТАРОМУ ОПЕРНОМУ ЗАЛІ

Сцена тріснула під ногами, коли Еліонора рвонула вбік, ухиляючись від першого удару Морґани.
Тінь, кинута Морганою, вдарила в підлогу, й мармур розсипався пилом, ніби це не камінь, а попіл.

Еліонора ковзнула під зірваною кулісою, схопила металевий держак від старого прожектора. Він ледве тримався купи, але важкий.

— Гра? — кинула вона. — Ти називаєш це грою?

Моргана торкнулася підлоги п’ятами — і вся сцена здригнулася.
Її силует розмився, перетворившись на чорну пляму, що ковзає вперед, як дим, але швидше.

Еліонора встигла підняти держак.
Тінь вдарила в метал, з’явився різкий звук — ніби хтось зламав кригу. Від удару її руки затремтіли.

Моргана вихопилась з темряви прямо перед нею:
бліда, красива, страшна.

— Ти сміливіша, ніж була. Це… збуджує.

Еліонора замахнулася. Метал проїхався по тіньовому силуету, і та на мить розірвалась, розсипавшись на чорну пилюку.
Але через секунду зібралася знову позаду.

Еліонора різко обернулась — та не встигла.
Холодні пальці Морґани торкнулися її шиї.

У цей момент сцена вибухнула світлом.

Яскравий золотий обвал спустився зверху, розсікаючи темряву навпіл.
Моргана відскочила, зашипівши, як обпалена.

Із верхнього балкону крокує Він.

Його черевики відлунюють у порожньому залі так, ніби кожен удар — це удар серця, повернений до життя.

— Відійди від неї, Моргано.
Його голос — спокійний, низький, але різкий, як тріщина в тиші.

Еліонора відчуває:
світло, що впало — це його сила.
Та сама, яку вона колись розділила, коли вночі в гніві вибрала темряву.

Моргана дивиться на нього, і її усмішка стає ширшою, гострішою.

— Ти прийшов. Значить, вона все ще має значення.
— Має. Більше, ніж ти думаєш.

Світло навколо нього пульсує.
Він спускається до Еліонори, ніби прорізаючи темряву.

Моргана вигинається, наче кішка перед стрибком.

— Чудово, — шепоче вона. — Тоді я візьму вас обох.

І кидається вперед.

Він встигає лише штовхнути Еліонору вбік.

Світло і тінь зіштовхуються з глухим вибухом, хвиля прокочується залом, розбиваючи залишки люстри.
Сотні скляних уламків летять вниз, сипляться, як заморожені сльози.

Еліонора намагається підвестися, але підлога під нею похитується.
Вона бачить, як вони зіштовхуються в центрі сцени — світло проти темряви, удари, що розривають повітря.

І тут Моргана спрямовує удар не в нього —
а в неї.

Еліонора бачить, як тінь летить у її бік.
І в цю секунду Він кидається, закриваючи її своїм тілом.

Удар тіні вгрузає в його спину.

Він стискає зуби.
Світло навколо нього спалахує й темніє.

— Відступай… — шепоче він. — Я не дам їй тебе забрати.

Моргана знову сміється, але сміх раптом… стихає.

Вона відчуває щось нове.
Удар минулого.
Той, що Еліонора пригадала сьогодні.

— О, — вона нахиляє голову. — Ти починаєш згадувати, маленька. Значить… полювання можна продовжити.

І тінь відступає в темряву, розчиняючись між рядами старих крісел.

Зал падає в напівтемряву.
Світло навколо Нього гасне.

Еліонора відчуває, як він падає їй на руки.