ПЕРШИЙ УДАР

“ПЕРШИЙ УДАР”

Еліонора ще тремтіла від спогадів, її обличчя було вологе від сліз.
Він тримав її в обіймах, холодний, як завжди… але в той момент щось змінилося.

Її сльоза впала йому на груди.

На те місце, де колись билося серце.

І раптом у ньому щось…
прокинулось.

Спершу — тихий поштовх.
Неначе хтось легенько постукав зсередини.

Він завмер.
Повітря в грудях зупинилося.

Другий удар — сильніший.
Глибший.
Живіший.

Його очі широко розкрилися.

— Еліоноро… — прошепотів він, ніби боїться сказати те, що відчув.

Вона підняла голову.

Третій удар.

Важкий. Рвучкий.
Його тіло здригнулося.

— Ти… ти відчув? — її голос був майже молитвою.

Він притис руки до грудей, ніби не вірив.

— Моє серце… воно…
Його голос зірвався.
— Воно б’ється. Маленько… але б’ється.

Еліонора торкнулася його грудей, і під пальцями вона справді відчула слабкий, але реальний пульс.

Її дихання зникло.
Світ навколо перестав існувати.

— Це… це початок… — прошепотіла вона.
— Це ти, — відповів він.

Його очі наповнилися тим, чого вона ніколи не бачила: живим болем, справжнім, людським.

І тоді—

---

СЦЕНА — “ПРОБУДЖЕННЯ МОРҐАНИ”

Далеко-далеко, в чорному залі, де стіни були мов кістки, Морґана різко рванулася вперед, немов її ударили ножем.

Вона вхопилася за груди.

— Н…н…ні… цього не може бути…

Темрява навколо заклекотіла, затріпотіла, як птахи, що здіймаються у паніці.

Її очі засвітилися криваво-червоним.
На губах з’явилася усмішка, повна ненависті і страху водночас.

— Його серце…
Голос зірвався на скрегіт.
— Відновлюється? Через неї?!

Вона різко підвела голову.
У повітрі з’явилися чорні лінії — нитки долі.
Вони сіпалися, ніби намагаючись вирватися з її контролю.

— Так не буде.
— Так не має бути!
— Я знову втрачати не буду!

Вона ляснула долонями — і весь простір навколо спалахнув тінями.
З-під землі з’явилися темні створіння, тіні-воїни, з її чорної крові.

— Знайдіть його.
— Знайдіть її.
— І приведіть обох… перед мене.

Її голос був уже не людським.
Це був рик істоти, яка втратила контроль.

— Я починаю полювання.

---

Повернення до них

Еліонора ще тримала руку на його грудях.

— Ми не самі, — сказала вона різко.
— Знаю. Вона рухається, — відповів він.

Він схопив її руку.
Його пальці тепліші, ніж будь-коли.

— Еліоноро… коли моє серце б’ється — вона слабшає.
— Значить, ти — її кінець.

Він нахилився до її чола:

— Значить… вона прийде за нами обома.

І з темряви катакомб пролунав перший шурхіт —
тіні Морґани вже наближалися.