ТІНЬ ПРОРОЦТВА

“ТІНЬ ПРОРОЦТВА”

Темрява навколо здригається, коли вони стоять одне проти одного — вона зі спалахами світла на долонях, він із темною тріщиною прокляття на шиї, що пульсує холодним фіолетом.

Вони б’ються — не бажаючи ранити, але не маючи вибору. Кожен удар переходить у коротке торкання минулого:

її сміх у літньому саду,

його дотик до її волосся,

та ніч, коли вона сказала в темряву: «Я хочу, щоб ти все втратив… лиш би ти помер разом із нею…»
І це бажання стало прокляттям.

Морґана спостерігає збоку

Ховається у тінях, вдивляється в них, і раптом щось починає розривати її зсередини — слабкість, страх. Вона чує в собі:
«Пророцтво. Пророцтво оживає…»
І тікає, бо розуміє — якщо залишиться, її сила зламає її першою.

Фінальний удар

Він розраховує рух неправильно — прокляття затягує його свідомість. Він падає навколішки, повільно, наче гасне. Його очі темнішають, втрачають людське.

Вона ловить його до того, як він торкається землі.
Її руки тремтять.
Його дихання рветься на короткі, хрипкі викиди повітря.

Він шепоче:
— Ти ж… ти хотіла мене мертвим…
— Я була зла… я була розбита… — шепоче вона, її голос на межі сліз.
— Мрія сказала правду… ти сама дала цьому прокляттю життя…

Вхід у його свідомість

Його очі закриваються. Прокляття тягне його в темряву.
І вона знає: якщо він увійде туди без неї — він загине.

Вона кладе свою долоню на його щоку, закриває очі і занурюється —
у його біль, у його спогади, у його страх.
Темрява оточує її.
Сотні уламків їхнього минулого кружляють навколо.

Поцілунок, що повертає

Вона знаходить його в центрі темряви — він стоїть спиною, ніби вже готовий піти.
Вона торкається його обличчя і шепоче:
— Я забрала світло… але я поверну серце.

Він ледь повертає голову.
І вона цілує його — не для кохання, а щоб пробити прокляття, з’єднати розірване.

Темрява тріскається.
Його очі відкриваються.
Він бере подих — різкий, живий.

Вона тримає його, поки він повертається у реальність.