Моргана відчула, як його погляд пробивається крізь її магію, крізь її маску, крізь її холод. Вона — темна владика, вершниця ночі, проклята і всемогутня… Але в ту мить вона здалася собі малою, тілесною, смертною.
Її пальці здригнулися, темрява навколо розірвала повітря.
— Ти нічого не знаєш про мене… — її голос зірвався.
Він зробив крок уперед. Не зі зброєю. Не з магією.
З тишею.
— Я бачив досить, — тихо прошепотів він. — Досить, щоб знати: ти не народилася монстром.
Очі Моргани розширилися. Щось у ній зламалося. Тріснуло, як скло під теплою рукою.
І саме тому вона вибухнула.
Темрява вирвалася з неї так, ніби вона намагалася випалити власний сором.
— Мовчи! — закричала вона, і земля під ногами тремтіла. — Ти забрав у мене все! Всі! Ти й вона! Ви двоє… ви зламали мене!
Її голос зривався на болючий шепіт:
— …ти навіть не знав, що робив…
Наче маленька дівчинка всередині неї намагалася вирватися з її власної тіні.
Він підняв руку — не для удару, а щоб торкнутися її щоки.
І тоді вона відскочила, немов обпечена.
Тому що цього дотику вона боялася більше, ніж смерті. Бо цей дотик — єдиний у світі — міг сказати їй, що вона ще жива.
Що вона ще здатна любити. І що все її імперія темряви — лише маска, щоб сховати жах самотності.
Бібліотека на Booknet - це зручний список книг, де ви:
зберігайте книги, що сподобалися
легко бачите оновлення всіх книг
стежите за появою нових відгуків до книг
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
