ТЕ, ЩО ПОВЕРТАЄТЬСЯ У ЇЇ ПАМ’ЯТЬ

**ТЕ, ЩО ПОВЕРТАЄТЬСЯ У ЇЇ ПАМ’ЯТЬ

Минуле Моргани — те, що вона довго ховала від себе самої**

Битва бушувала навколо, але саме в цей момент —
коли світло Елвони і серце чоловіка пробили її захист —
Моргана раптом завмерла.

Темрява навколо неї здригнулася.
В її очах на мить спалахнув не гнів… а щось інше.
Забуте. Заборонене.

Спогад.

Ніби хтось роздер замуровані двері її пам’яті.

---

Минуле Моргани: зрада, яка створила тьму

Колись вона була не володаркою тіней.
А дівчиною, що несла світло.

Світло таке саме, як те, що зараз несе Елвонора.

Вона була обраною хранителькою рівноваги, сильнішою за інших, ніжнішою, мудрішою.
І в неї було кохання.
Чисте, сміливе, палке.

Його ім’я давно стерте часом, але в її свідомості раптом з’явився його голос.
Його сміх.
Його рука в її руці.

А потім…
Постать іншої жінки поруч.
Її подруги.
Тієї, якій вона довіряла більше, ніж собі.

Вона бачила їх разом — там, де мали бути лише вони двоє.
Слова, які мали звучати тільки для неї.
Дотик, що був обіцяний тільки їй.

Зрада двох найближчих сердець.

Моргана в минулому стояла перед ними, зламана й розбита.

Її світло почало згасати ще тоді.
Ще до магії, до тіней, до проклять.

І вона прошепотіла фразу, що стала початком кінця:

> — Я готова втратити все… аби тільки ви втратили одне одного.
Нехай його смерть буде вашою тінню.

І світло, яке мало зцілювати, стало темним.
Бо слова, сказані в люті…
Стали закляттям.

Коханий помер наступного дня.
Її подруга зникла.
А зі світла Моргани залишилася тільки оболонка.

Темрява прийшла сама.
Відповідаючи на її біль.

Світло не вміє жити у серці, що проклинає.

---

Повернення в теперішнє

Моргана знову стояла перед Елвоною і чоловіком…
І в її очах тремтіла правда, яку вона забула століттями.

Її голос зірвався, неначе дитячий плач, схований у тінях:

—
— Я… не народилася монстром.
Мене створило моє власне серце… яке ви знову хочете мені нагадати.

Її руки здригнулися.
Тіні навколо збилися в хаос.

—
— Я зреклася світла, бо кохання зрадила моя кров… моя сестра серця.
І того дня… я сказала тьмі: “Забери мене”.

Елвонора відчула холод від цих слів.
Вона зрозуміла:
Моргана не була ворогом від початку.
Вона була жертвою.

Жертвою власного проклятого бажання, вимовленого в момент, коли кохання стало болем.

---

І саме цей спогад робить її небезпечнішою

Бо тепер темрява в Моргані рветься з подвоєною силою, щоб захистити те, що залишилося від її минулого.

Вона здійняла руки — її сила вийшла з-під контролю, як буря:

—
— Я не дозволю вам повернути світло туди, звідки воно вийшло.
Я втратила все.
І ви теж втратите.

Світло Елвони тремтить.
Його нове серце палає.

А Моргана…
стає сильнішою, ніж була за останні сто років.

---