ПЕРША СУТИЧКА ПІСЛЯ ЙОГО ВІДРОДЖЕННЯ

ПЕРША СУТИЧКА ПІСЛЯ ЙОГО ВІДРОДЖЕННЯ

Коли серце Привида — тепер знову чоловіка — забило в його грудях, усе підземелля здригнулось. Наче сама опера, старовинна й похована, прокинулась від столітнього сну.

Камені над головою заспівали низьким гулом, а повітря стало важким, густим, немов перед бурею.
Елвонора відчула, як земля під її ногами тремтить, і інстинктивно притиснулася до нього.

А тоді з темряви пролунав сміх.

Сміх, що не належав людині.

---

Моргана з’являється

З тіней, немов з чорної завіси, почала формуватися її постать:
висока, тонка, з очима кольору згаслого вугілля та волоссям, що хвилями спадало, як чорний дим.

Обличчя — прекрасне, але спотворене люттю.
Немов би сама краса перетворилася на зброю.

—
— Ти повернув серце, мій маленький фантоме?
голос її лунав одразу з усіх боків.

Він підвівся, поклавши Елвонору за спину, захищаючи від погляду Моргани.

—
— Ти вкрала моє… і вкрала її життя. Я повертаю все назад.

Моргана посміхнулася.
Холодно. Передсмертно.

—
— Ти був нікчемою, коли мав серце. І станеш нікчемою знову.
Тінь любила тебе більше, ніж ти заслуговував.

Вона здійняла руку — і темрява виросла позаду неї, немов крила з чорної золи.

---

Початок битви

Каміння вибухнуло під її першим ударом.
Чорне полум’я ринуло вперед, розбиваючи стіни, ламая колони, як кості.

Він підхопив Елвонору й відкинув убік у безпечнішу нішу, а сам напіврозвернувся, стискаючи кулаки — тепер теплі, живі.

Моргана глузливо підняла брову:

—
— Думаєш, людське тіло знову зробить тебе сильним?
Ти забув, ким був до того, як я тебе зламала.

Він підняв голову, очі спалахнули світлом — не надприродним, а людським.
Живим.

—
— Я тепер пам’ятаю все. І саме це робить мене небезпечним для тебе.

Темрява зійшлася на них з ревом.

---

Він уперше б’ється як смертний

Він кинувся вперед — не ковзнув, як тінь, не зник у повітрі.
Ні.
Його рух був важким, але відчайдушно сильним.
Моргана цього не очікувала — бо тепер він бився не як примара, а як чоловік, який має що втрачати.

Темрява врізалася в нього, обпалюючи шкіру.
Він відчув біль — не забутий, а справжній, гострий.

І все ж він вдарив у відповідь — ударом світла, що виходив не з магії, а з його нового серця.

Зіткнення було вибухом.

Моргана відкинулася назад, ковзаючи по повітрю, як по льоду.

—
— Ти… ти став сильнішим?

Вона не вірила.
Бо її сила спиралася на вічну тінь.
А його — тепер на живе серце.

---

Елвонора не просто спостерігає

Елвонора відкрила Книгу, і вона сама загорілася золотими рунами.
Стрічки світла піднялися над сторінками, немов живі.

—
— Вона боїться світла, — прошепотіла Елвонора. — А в нас тепер є те, чого в неї не буде ніколи.

—
— Що ж це? — прошипіла Моргана, випрямляючись.

Елвонора ступила вперед.

Дві жінки — одна з плоті, друга з тіні — дивилися одна одній в очі.

—
— Кохання, Моргано. Істинне. Не викрадене. Не прокляте.
Те, якого ти боялася з самого початку.

Темрява навколо Моргани загуділа.
Зашипіла.
Вона розлютилась.

—
— ТОДІ Я ЗНИЩУ ЙОГО У ТЕБЕ НА ОЧАХ!

І темрява ринула знову.

---