Привид Потойбічного Театру в Ареї

Лабіринт Сліпих Віків — місце, де навіть тіні бояться ходити

Вітер завивав між руїнами абатства, коли вони вийшли під нічне небо. Дивний, чужий холод лизав повітря — це був знак. Знак, що перший фрагмент душі Моргани прокинувся.

Ельвонора притиснула до грудей чорну книгу.
Привид опери ішов поруч — його силует то проявлявся, то розчинявся, як туман на межі світла.

Путь привів їх до місця, яке згадувалось у книзі:

Лабіринт Сліпих Віків
— місто без очей, без часу, без пам’яті.
Його створили монахи, що відреклися від світу, аби сховати найстрашнішу таємницю — фрагмент душі Моргани, викрадений світлом.

---

Вхід у лабіринт

Перед ними постала арка, висока, потріскана, вкрита символами, які ніби рухалися під шкірою каменю.

Коли Ельвонора доторкнулася до неї, її світло знову затремтіло — ніби щось у лабіринті впізнало її кров.
Вона прошепотіла:

— Тут є щось… що боїться мене.
— Це фрагмент, — сказав привид опери. — Він знає, кому ти належиш… і що ти можеш його знищити.

Вони ступили всередину.

Лабіринт зустрів їх абсолютною тишею.

Вулиці були вузькими, кам’яними, ніби вирізані ножем.
Будинки — без вікон, без дверей, лише порожні темні отвори.
Жодної живої істоти.
Лише відлуння їхніх кроків — і тіні, які повзли за ними, як сліпі звірі.

---

Перша пастка — Кімната Без Голосу

Вони зайшли у круглий зал, де зі стін звисали дзеркальні плити.
Ельвонора сказала:

— Щось не так…
Її голос зник.

Зовсім.

Ні звук, ні подих — ніби хтось стер її існування з повітря.

Привид опери відчув, як тиша почала душити.
Це була пастка — тиша, яка пожирала душі.

Він спробував торкнутися її — холодні пальці лягли на її плече.

Світло її тіла схвилювалося.
Вона подивилася на нього… і зрозуміла.

Тиша не з’їсть того, хто створений зі смерті.
Але вона з’їсть того, хто живе.

Ельвонора розкрила книгу.
Її пальці засвітилися — золотий вогонь пробіг сторінками.

Напис спалахнув:

“Кімната Без Голосу боїться імені того, чия душа була знищена.
Назвіть її ім’я — і вона звільнить шлях.”

Ельвонора торкнулася губ привида й прошепотіла:

— Мама…
Він почув.
Лабіринт — теж.

Тиша закричала.

Дзеркала вибухнули світлом і тріщинами.
І кімната відпустила їх.

---

Друге випробування — Сліпі Гори

Вони вийшли на міст, який простягався над темною прірвою.
І тут з пітьми виринули істоти — колишні монахи, тепер — сліпі вартові, з порожніми очницями, що світилися мертвим вогнем.

Вони не бачили.
Але чули.

Їхні кроки.
Їхнє дихання.
Навіть биття світла в грудях Ельвонори.

— Я затримаю їх, — сказав привид.

— Ні! — Ельвонора схопила його руку. — Я не дам тобі… розчинитися.

Бо кожен бій зривував його, і він танув, тінь що ставала все слабшою.

Але вартові наближалися.

Тоді вона піднесла книгу — і прочитала слова, які сама не розуміла.

Світло вирвалося з її серця і накрило міст — тихо, як крила.

Сліпі монахи впали на коліна.
Їх порожні очі засвітилися — вперше за століття.

І вони прошепотіли:

— Спадкоємиця світла… йди.
Фрагмент чекає тебе.

---

Третє випробування — Серце Лабіринту

У центрі лабіринту вони знайшли круглий зал, залитий холодним світлом, що падало з тріщини в даху.
Посеред зали — кам’яний постамент.

А на ньому — кристал, чорний, як ніч після світу.

Фрагмент душі Моргани.

Ельвонора підійшла.
Коли вона простягла руку, кристал затремтів, і з нього вирвалася тіньова постать, вигнута, кривава, наповнена криком тисяч загиблих.

Тінь кинулася на неї.

Привид опери став між ними.
Удар тіні пройшов крізь нього — і шмат його сутності розлетівся, як чорний попіл.

Він закричав від болю — востаннє за сто років.

— Йди! Знищ його!
— Я не кину тебе!
— Йди! — рев його голосу потряс камінь.

Ельвонора підбігла до кристала.
Її світло спалахнуло з такою силою, якої вона ще не знала.

І вона розбила фрагмент руками.

Кристал вибухнув золотим сяйвом.

Тінь розчинилася.
Лабіринт завмер.

А привид упав на коліна, ледве тримаючись.

Вона підбігла до нього.

Його тіло було напівпрозоре, як туман на світанку.

— Ти зник… через мене?
— Ні, — він усміхнувся слабко. — Через неї. Бо вона відчула, що ми знищили перший фрагмент.