Давня книга з Похмурої Бібліотеки,яка дає відповіді на усі запитання

Катакомби стихли, але між камінням ще жило відлуння тьми. Ельвонора підняла привида опери, його тіло — тінь і холод — ледве трималося після ударів Моргани. Вона пригортала його, а в її руках пульсувало світло, яке ще не вміло зцілювати, лише обіцяло силу.

— Нам потрібна зброя, — прошепотів він. — Справжня. Не світло і не тінь. Те, що сильніше за обох.

Ельвонора кивнула.

— Книга.
— Ти знаєш, де вона? — спитав привид.
— Не знаю… але відчуваю.

Світло в її грудях затремтіло — наче жила пам’ять, яку Моргана не змогла стерти.

---

ДРЕВНЯ КНИГА З ПОХМУРНОЇ БІБЛІОТЕКИ

Їх шлях привів до закинутого абатства, де ночі були глибші, ніж небо.
Дубові двері, обвиті павутинням, відчинилися самі — ніби хтось давно чекав їх приходу.

Усередині стояла бібліотека — нескінченна, темна, холодна. Тіні від полиць розгалужувалися, як лапи хижих істот.

— Тут зберігали заборонене, — прошепотів привид. — Те, що монахи боялись навіть читати.

Ельвонора йшла вперед, поки її світло не торкнулося старої книги в чорній палітурці. Вона лежала на кам’яному вівтарі, неначе серце, вирване з грудей світу.

Палітурка була потріскана, а на ній — знак: сонце, розірване темною рисою.

Ельвонора торкнулася її.
Світло в її долонях спалахнуло.

Книга відкрилася сама.

Пил здійнявся, ніби подих мертвих.

---

ПЕРША СТОРІНКА — ПРО ЗНИЩЕННЯ ТЕМНОЇ ВЛАДИ

На сторінці було написано:

“Тінь не може бути вбита силою.
Тінь може бути розсіяна лише тим, хто несе світло, народжене з крові і втрати.”

Привид опери поглянув на Ельвонору.

— Це про тебе.

Вона ковтнула.

Далі — ще страшніші рядки:

“Щоб знищити темну володарку, треба знайти три фрагменти її істинної душі.
Розбити їх у місці, де сходяться світло і ніч.
Лише тоді її тіло розпадеться, а сила повернеться у світ.”

— Моргана сховала свою душу… розділила її на частини, — прошепотів він. — Ось чому вона майже безсмертна.

Ельвонора торкнулася наступної сторінки.

---

ДРУГА СТОРІНКА — ЯК ЗНЯТИ ПРОКЛЯТТЯ ЇХ КОХАННЯ

Тут напис був іншим — ніби писали сльозами.

“Любов між світлом і тінню — заборонена.
Той, хто дав їй життя, наклав прокляття:
— тінь не може торкнутися світла без болю,
— світло не може обійняти тінь без розриву.”

Привид стиснув кулаки. Його пальці тряслися.

— Це… наша доля.

Ельвонора перегорнула сторінку, і на ній сяяли слова, яких Моргана найбільше боялася:

“Прокляття можна зняти лише тоді, коли тінь пожертвує собою заради світла…
або світло — заради тіні.”

Він різко відступив.

— Ні. Ти не пожертвуєш собою. Ніколи.
— А ти? — тихо спитала вона.

Він не відповів. Бо відповідь була страшнішою, ніж смерть: він би пожертвував собою не замислюючись. І це жахало його більше, ніж Моргана.

Ельвонора торкнулася його обличчя — пальцями світла.

Він здригнувся від болю, але не відступив.
Відстань між ними була мукою — і коханням.

---

ТРЕТЯ СТОРІНКА — ПРО ЇХ СПІЛЬНУ ДОЛЮ

Останній розділ світився золотом.

“Той, хто несе світло предків, і той, хто прокляв себе темрявою,
мають з’єднати сили, щоб повернути рівновагу.
Спершу вони звільнять світло від темної матері.
Потім — звільнять одне одного.”

Ельвонора прошепотіла:

— Значить… ми разом можемо перемогти.
— Так. Але… — він зітхнув. — Книга попереджає про жертви.

Вона закрила книгу, і бібліотека загуркотіла — сторінки самі зімкнулися, ніби приховуючи долю, яку вони прочитали.

— Ми знайдемо три фрагменти душі Моргани, — сказала Ельвонора. — Знищимо їх. А потім… вирвемо прокляття з наших сердець.

Він торкнувся її руки.
Короткий, холодний дотик, від якого в нього майже зник голос.

— Я піду за тобою. До кінця.

Темрява у глибині абатства заворушилася.

Почалася їхня велика подорож — пошук трьох фрагментів душі темної володарки.