Поява Морґани .Початок справжньої битви

У повітрі запахло чимось давнім — вогкістю старих шкіряних палітурок, попелом зруйнованих залів і кров’ю тих, хто давно впав заради чужої влади. Це був запах Моргани.

Ельвонора вдихнула різко, немов її груди пройняло крижаним ножем.

— Вона тут… — прошепотіла.

Привид опери, її темний захисник, підніс голову. У його очах не було життя… але зараз у них тремтів гнів, такий глибокий, що міг розбити склепіння катакомб.

Свічки загасли одночасно.
Темрява розквітла, немов ніч раптом проросла з каменю.

І крізь цю густу пітьму, наче з тіні різаного дзеркала, проступила вона.

Моргана.

Висока, біла як смерть, у чорному вбранні, що тягнулося за нею довгим шлейфом, немов хвіст туману. Її волосся, темне як безсоння, спадало хвилями, а в очах не було зіниць — лише суцільний бездонний морок.

Вона посміхнулась так, як посміхається ніч, коли поглинає останнє світло.

— Доню.
Її голос не лунав — він проймав.
— Ти нарешті почула правду.

Ельвонора відступила, але не сховалась за його спиною — навпаки, стала поруч. Її світло, хоч невидиме, тремтіло тонким золотим серпанком навколо силуету.

Привид опери виступив уперед, його плащ змахнув, наче чорне крило.

— Вона не твоя. І не буде.

Моргана засміялася тихо, різко і мертво.

— А ти? Хто ти, щоб її захищати?
Серце без серця. Тінь без тіла.
Створіння, яке само себе прокляло.

Він не відповів. Його рука лише торкнулась Ельвонориної — холодний примарний дотик з’єднався з її теплом. І це розлютило Моргану.

Темрява позаду неї збурилась, як чорний океан.

— Я створила її долю. Я дала їй кров, у якій тече моя сила.
І тепер вона повернеться до мене.
Добровільно… або у смерть.

Ельвонора підняла підборіддя. У її очах блиснув гнів — не темний, а правдивий, людський.

— Я ніколи не стану твоєю.
Ні матір’ю темряви, ні її носієм.
Я — не ти.

Моргана на мить здригнулася — від образи, від ненависті, чи від того, що вперше за століття хтось говорив їй ні.

А тоді її тінь розрослася, закриваючи стіни катакомб.

— Ти не знаєш, ким є насправді, дитя світла.
Світло — слабкість. Я витравлю його з тебе.
Ти станеш моєю силою… або моєю зброєю.

Привид опери різко став перед Ельвонорою.

— Ти не торкнешся її. Поки я існую.

Моргана всміхнулась зловтішно.

— О, ти існуєш? Досі?
Подивимось, як довго.

Темрява вибухнула.
Світло Ельвонори спалахнуло.
А він кинувся їй назустріч, готовий прийняти перший удар абсолютної ночі.

Так почалася їхня перша справжня битва з Морганою — битва, де жоден з них уже не міг сховатися від своєї долі.