Битва привида з колишніми братами,які обрали темряву і їх гибель

Перед воротами Чорної Фортеці ніч згущувалась так, ніби сама Морґана виткала її з жаху.
Тиша була неправдивою — у ній бриніли затаєні зради, старі обіцянки, втрачені обличчя.

Бо на полі битви мали з’явитися не лише вороги.
Мали повернутися його друзі — ті, з якими він колись ділив музику, сцени, сни… і ті, хто зрадив його, коли темрява пообіцяла їм силу.

---

1. Початок облоги — повернення зради

Коли вони підійшли до чорних воріт фортеці, перед ними з’явилися постаті — три силуети, що були колись його братами по сцені.
Ті, хто виступав разом із ним у старій опері, ділив натхнення й славу.

Та тепер їхні очі були порожні, а шкіра — мов попіл.
Морґана зіпсувала їхні душі, дала їм вічність… за ціну зради.

— Тобі не обов’язково з’являтись тут, — прохрипів один. — Ми вже знаємо, хто переможе.

Привид застиг.
Його руки затремтіли — не від страху, а від болю.

— Ви були моєю сім’єю.
— Ми були слабкі, — відповів інший. — А ніч дала нам силу. Набагато більшу, ніж ти міг нам коли-небудь дати.

Елвонора побачила, як його серце… ні, те, що колись було серцем, стискається.
Її власна темрява прошепотіла: Вбий їх.
Світло в ній відповіло: Поверни справедливість.

Але він сказав тихо:

— Я не збираюся битися з вами.

Темрява позаду них зареготала.
Морґана говорила через них:

— О, будеш. Адже вони прийшли не просити вибачення. Вони прийшли забрати тебе.

І тоді почалась різанина.

---

2. Битва братів — коли дружба стає зброєю

Вони кинулися на нього трьома тінями.
Колись їхні рухи були танцем на сцені — тепер це був танок смерті.

Привид ухилявся, боровся, але не завдавав смертельних ударів.
Навіть зараз він не міг убити тих, кого вважав братами.

Елвонора бачила, як його слабкість стає його пасткою.
Темрява друзів змінювалася — вони ставали швидшими, сильнішими, жорстокішими.

— Чому ти не захищаєшся?! — викрикнула вона.

Він пошепки відповів:

— Бо я пам’ятаю, ким вони були.

Один із зрадників вдарив Привида в груди так, що його напівпрозоре тіло розлетілось на шматки світла.
Елвонора закричала — але він зібрав себе докупи, ледве тримаючись.

Другий кинув у нього тіньовий клинок, який пробив його наскрізь.
Привид упав на коліна.

— Брате…
— Ми не твої брати, — відповіли всі троє в один голос. — Ми — діти ночі.

І вони почали готувати удар, що мав знищити його остаточно.

---

3. Жертви — світло, що згоряє

Елвонора кинулася вперед.
Її тіло оточили тіні, спробували зупинити, але нова сила в ній прорвала їх, наче полум’я.

Вона стала між ним і зрадниками.

— Відступіть. Ви отруєні, але ви не безнадійні.

Вони сміялися.
Їх сміх був порожній, як могила.

Перший кинувся на неї — і вона відбила його світлом, що виходило з її долоні.
Світло спалило тінь, але разом із тінню — і видих старого друга.

Він зник у повітрі, залишивши тільки попіл.

Елвонора застигла.

Вона щойно знищила того, кого Привид любив як брата.

Другий зрадник заревів від люті й кинувся на неї, але Привид з останніх сил затримав його.
Їхні обличчя опинились близько, як колись у гримерці перед виставами.

— Ти міг би піти з нами…
— Ні, — прошепотів Привид. — Я не продаю душі.

Друг стримів на мить.
На секунду в його очах спалахнула пам’ять.
А потім темрява поглинула його, і він зірвався з місця, намагаючись вирвати серце з тіла Привида.

Елвонора втрутилась — і знову світло спалило тінь разом з другом.

Другий впав мертвий.
Назавжди.
Без шансів на повернення.

Третій стояв на колінах, але вже не з болю — він був готовий померти, аби виконати волю Морґани.

Він кинувся на Привида останнім ударом.

Привид прошепотів:

— Пробач мене…

І світло Елвонори поглинуло й третю тінь.

Три тіла перетворилися на попіл.
Ніч стихла.

---

4. Після битви — його рана сильніша за удари

Привид опустився на землю.
На його плечах були не рани… а втрати.

Елвонора торкнула його руки.

— Вони зробили вибір. Це не твоя провина.

Він похитав головою.

— Вони стали тим, проти чого я борюся. І все ж… я пам’ятав їх живими.

Він підняв голову, і в його очах уперше за довгі століття загорівся гнів — не сліпий, а свідомий.

— Морґана заплатить. Не за мою смерть.
За їхні душі. За все, що вона зламала.

Елвонора стиснула його пальці.

— Тоді ми підемо до кінця разом.

А попереду, у тиші розбитого поля битви, відкривалися ворота Чорної Фортеці.

Саме там чекала Морґана.
І там вони мали завершити історію, що довше за життя.

Їхній наступний крок — вирішальний.
Бо найстрашніший ворог чекає всередині.