Полювання на Морґану

Полювання на Морґану почалося тієї ж ночі — тієї, коли їхня битва відібрала в темряви владу над Елвонорою, але не знищила її джерело.

Бо істинним коренем прокляття була Морґана — володарка тіней, чаклунка, що століття тому вбила Елвонору й прирекла Привида на вічність.
Її дух не зник… він лише затаївся, чекаючи моменту знову повернути собі силу.

Тепер, коли її вплив над Еловнорою було зірвано, Морґана відчула загрозу
— і стала небезпечнішою, ніж будь-коли.

---

1. Їхня клятва

Привид схилився над Елвонорою, коли вона вже дихала рівніше.
На її шиї ще лежав холодний слід темряви — знак того, що Морґана не зупиниться.

Він промовив:

— Ми повинні знайти її. Інакше темрява повернеться по тебе знову.

Елвонора підняла очі.
У них змішалися страх і нова, тиха рішучість, якої не було в ній при житті.

— Вона забрала моє життя одного разу. Я не дозволю їй забрати його знову.

Її голос був не жорстокий, але сильний — у ньому звучала жінка, що вже пройшла смерть і темряву.

Вони з’єднали руки — холодну і теплу, світло й тінь — і дали обітницю:

знайти Морґану, знищити її та відновити баланс між ніччю і світлом.

---

2. Слід тіней

Катакомби, де ще недавно тріщала їхня битва, були першою підказкою.
Там, серед уламків каменю, світився залишок темної руни — знак втечі Морґани.

Елвонора торкнула її пальцями.
Її тіло пронизав струм, і перед очима постали видіння:

— замок на краю скелі,
— вежа, де з вікон тече чорний туман,
— і голос Морґани, холодний, як мертва зима:

"Баланс — це ілюзія. Лише ніч повинна правити."

Елвонора відсмикнула руку, але тепер вона знала напрямок.

— Вона ховається у Чорній Фортечі, — прошепотіла. — На півночі. На краю світу.

Привид кивнув.

— Там і почнемо.

---

3. Дорога ніччю

Їхня подорож лежала через руїни старих міст, мертвих лісів, де дерева шепотіли імена тих, хто там зник, і старовинні переходи між світами, якими давно ніхто не користувався.

Елвонора відчувала: темрява все ще в ній.
Вона шипіла. Говорила голосами Морґани.
Спокушала.

Привид бачив її боротьбу й думав, що бореться за двох — за неї й за себе.
Адже Морґана була і його прокляттям.

Та що ближче вони підходили до місця, де ховалася чаклунка, тим потужнішим ставало відчуття:
порятунок і загибель розділені лише одним кроком.

---

4. Пошук рівноваги

Одного вечора, коли вони зупинилися біля озера, де вода була чорна, як ніч, Елвонора опустила руки в холодну гладь і промовила:

— Що таке баланс?

Він дивився на неї довго, мов на загадку, яку розгадує століттями.

— Баланс — це не перемога світла над темрявою.
І не тріумф тіней над днем.
Це коли жодна сила не зможе поневолити душу.
Ти — і є баланс, Елвоноро.

Вона задумалася.

Темрява всередині неї здригнулася, ніби почула ці слова і злякалася.

— Тоді Морґана боїться не тебе, а мене…

Він кивнув.

— І тому вона знищить усе, перш ніж дозволить тобі прокинутись повністю.

---

5. Початок полювання

На горизонті вже виднілася Чорна Фортеця — місце, де злились ніч і магія, де стіни шепотіли закляття, а тіні мали форму живих істот.

Елвонора відчула, як усередині неї піднімається сила — не тільки темна, а змішана, нова.

Вона стала не просто його музою.
Не просто душею, що повернулася з небуття.
Вона стала рівновагою між світлом і ніччю.

І Морґана це відчула.

У відповідь у небі спалахнула блискавка, і на вежі замку з’явився чорний силует чаклунки, покритої короною тіней.

Її голос пролунав над землею:

— Прийдіть. Я чекала вас. Побачимо, чи світло витримає правдиву ніч.

Привид стиснув руку Елвонори.

— Це — наш час.

Елвонора дивилася на вежу, де стояла жінка, яка зруйнувала її життя.

У її очах більше не було страху.

Тільки сила.

— Я прийшла по фінал. І я заберу баланс назад.

Їх справжня битва тільки починалась.