- ? **СТРАШНІША СИЛА

---

🌑 **СТРАШНІША СИЛА

— та, що старша за темряву і сильніша за смерть**

Коли Елвонора прийняла Темну Вічність, світ мав здригнутися.
Бо їх з’єднання — привида й відродженої душі — було не лише актом любові.
Це був ключ.

Інші тіні, ті, що жили у глибині катакомб ще до побудови опери,
відчули, як пробуджується те, що не мало прокидатися.

---

🌑 Сила, про яку він боявся говорити

Він знав про неї.
Відчував її.
Бачив у своїх найгірших нічних мареннях.

Коли Елвонора заснула на його холодних руках тієї першої ночі,
він не спав.
Він чув, як під камінням щось рухається.
Як стіни шепочуть старі слова мовами, яких світ давно не пам’ятає.

Він дивився в темряву і прошепотів:

— Вона прокидається…

Елвонора повільно відкрила очі.

— Хто?

Він затремтів — вперше за століття.

— Тінь, що створила темряву.
Та, що розбудила мене після твоєї смерті.
Та, що чекала, коли повернешся ти.

---

🌑 Її ім’я — Морґанта

Не богиня.
Не демон.
Щось значно старше.

Колись Морґанта була Тінню всіх втрачених душ,
першою темнотою цього світу.
Вона годувалася стражданнями,
плачем,
втратою.

І коли вона побачила, як він ридає над тілом своєї коханої,
вона дала йому силу, якої він не хотів —
безсмертя без серця.

Але тепер, коли Елвонора повернулась і стала істотою темряви…
Морґанта нарешті отримала те, чого прагнула.

---

🌑 Вони вдвох відкрили двері

Їхня любов стала магнітом.
Їхня вічність — поштовхом.
Їхня кров — ключем.

У стінах виникла тріщина — тонка, наче поріз на шкірі світу.
І з неї повільно почала сочитися чорна туманність.

Елвонора відчула, як щось холодне й живе торкається її щиколоток.
Темрява пригнулася.

З тріщини виринуло жовте око — древнє, велике, беззіницеве.

Він кинувся до неї, затулив її собою.

— Не дивись! — прошепотів.
— Вона харчується поглядом.
Якщо побачить твою душу — забере її назад.

Але було пізно.

Морґанта вже побачила Елвонору.

---

🌑 Сила Елвонори пробудила щось більше

Тінь заговорила голосом, від якого камінь у катакомбах почав тріскати:

— Ти — її серце.
Ти — її голос.
Ти повернулася, щоб завершити те, що почала.

Елвонора не відступила.

Її очі стали темними, як ніч без місяця.

— Я не твоя. Ані тоді. Ані тепер.

Морґанта засміялася.

— Ти завжди була моя, дитинко.
Ти загинула через мене.
І повернулася до мене.

Він обійняв Елвонору за плечі, його тіло тремтіло.

— Не слухай її.
Твоя смерть не була її волею.
Це брехня.

Але Морґанта прошепотіла:

— Ти думаєш, він пам’ятає все?
Я забрала у нього частину правди.
Ти померла не від рук людей…
а тому що твоя сила вже тоді почала прокидатися.
Люди лише довершили те, що я почала.

Елвонора здригнулася.

---

🌑 Страшніша сила… була в ній самій

Вона відчула, як холод піднімається по її хребту.
Як темрява під пальцями оживає, тремтить, хоче вирватися.

Він дивився на неї з жахом —
але не тому, що боявся її.

Він боявся, що втратить її.

— Не дозволь їй увійти, — прошепотів він.
— Елвоноро… борись…

Та Морґанта вже розкривала двері темряви ширше.

— Прийми мене, дитинко.
І ти станеш темрявою, яку боїться весь світ.

---