Темна Вічність

---

🌑 ТЕМНА ВІЧНІСТЬ

Після зустрічі в старій опері він повів Елвонору вниз — туди, куди ніхто не спускався вже сотні років.

Катакомби, колись холодні та мертві, оживали від кожного її кроку.
Свічки запалювалися самі, ніби знали, що вона повернулася.
Камінь тремтів, як живий.

— Це місце пам’ятає тебе, — сказав він тихо.

Елвонора дивилася на темні стіни і відчувала, як старі сни нарешті стають спогадами.
Вона бачила себе — юну, світлу —
як співала тут, як сміялася.
Й як він торкався її руки вперше…
холодно, але ніжно.

---

🌑 Коли любов заслуговує на вічність — вона стає прокляттям

У темній залі, де стояло старе дзеркало, вона побачила те, чого не мала бачити:
своє інше відображення — ту, якою була до смерті.

Біла сукня.
Кров на грудях.
Очі, що згасли.

Елвонора торкнулася скла — і її пальці пройшли крізь нього, як крізь дим.

— Ти втратила себе тут, — прошепотів він. — І тут же я знайшов свою Темну Вічність.

Він підійшов ближче,
й тінь його плаща лягла на її тіло, як ніч.

Вона стояла без страху, бо відчувала:
та темрява, що оточувала його, ніколи не була небезпекою для неї.
Вона була домом.

---

🌑 Їхні душі знову злилися

У катакомбах, де час перестає існувати,
він притиснув її до себе.
Його груди були холодні, як мармур.
В її серці — тьмяне, але живе світло.

— Ти повернулася до мене через смерть… через темряву… через століття, — сказав він.
— І тепер ми більше не належимо світу живих.

Елвонора відчула, як її душа перестає тремтіти —
наче нарешті знайшла місце, де може жити навіть після всього.

Вона прошепотіла:

— Я хочу бути там, де ти. У темряві. У вічності. У нашій історії.

Він підняв її підборіддя пальцями, холодними, мов нічний вітер.

— Темна вічність — це те, що я можу дати. Чи приймеш ти її?

І вона кивнула.

---

🌑 Їхня Темна Вічність почалася не зі смерті, а з вибору

Він підніс її долоню до своїх уст.
Укус був майже ніжним —
ледь відчутний, але такий глибокий,
що світ навколо розтанув.

Катакомби заповнилися чорним світлом,
яке виглядало, як перевернуте полум’я.

Їхні тіні переплелися.
Їхні душі з’єдналися.
Час зупинився.

І з того моменту почалося їх нове існування:
не життя й не смерть,
а Темна Вічність —

де він — привид і вампір,
він — її прокляття і порятунок,

а вона — Елвонора, відроджена з попелу,
його муза, його світло в тіні,
його вічна кохана.

---