Початок: “Коли сцена вперше вдихнула її ім’я”

Він побачив її задовго до того, як почув.
У той вечір в опера вперше за багато років увірвалося свіже повітря — з запахом дощу, мокрого каменю та троянд, які вона тримала у руках. Юна, тиха, майже непомітна серед блиску і шуму театру, вона ступала на сцену так, ніби боялася потривожити тишу.

А він спостерігав із тіні.
Композитор, який колись керував цілою імперією голосів, тепер ховався у закулісних коридорах, у яких від світу лишився тільки пил старих декорацій. Він давно не вірив у натхнення… поки не побачив її.

Вона стала під світло свічок, нахилила голову, і волосся впало темною хвилею на плечі. Її очі світилися тихою сміливістю, що рідко народжується у серцях смертних.

— Назвіть себе, дитя музики, — промовив директор опери.
— Еліанора, — відповіла вона.

І коли її ім’я пройшлося сценою, він відчув, ніби щось зрушилося у самому центрі світу.

---

Він чув сотні голосів, тисячі нот — але ніколи нічого подібного. Її перший звук був крихким, як крило метелика, що тремтить на подиху весняного вітру… а потім, немов розквітаючи, голос виростав, наповнював залу світлом, якого ця опера давно не бачила.

Композитор зробив крок уперед. Він забув, що колись пообіцяв собі не повертатися до світу сцени. Забув про старі рани, забув про темряву, яка приросла до нього так само щільно, як тінь.

Її голос пробудив у ньому те, що він вважав мертвим.
Просте, людське — бажання жити поруч із нею.

---

Після прослуховування він знайшов її біля старих сходів, що вели нагору, до кімнат, яких ніхто не відвідував. Вона стояла сама, ніби прислухалася до шепоту забутих стін.

— Ви чули? — спитала вона тихо, не помітивши його наближення.
— Чув, — відповів він. — І хочеться почути знову.

Вона обернулася. Її погляд — глибокий, майже моторошний у своїй щирості — торкнувся його так, ніби проник крізь кілька шарів темряви.

— Хто ви?
— Той, хто пише музику, — сказав він. — І, здається, знайшов свій голос.

Вона усміхнулася — не яскраво, не сміливо, а саме так, як усміхаються ті, хто знає ціну світла в темряві.

— Якщо хочете, я можу співати для вас, — сказала Еліанора.

Він ледь не торкнувся її руки, але стримався.
Він не мав права на світло.
Але світло обрало його.

В ту ніч композитор написав першу ноту арії, яка стане початком їхнього кохання…
і прокляттям, від якого він ніколи не зможе втекти.

---