Розділ 7: Звільнення духа

Темрява, яка огортала маєток, стала ще більш гнітючою. Здавалося, сам будинок впивається в землю, як мовби прагнув затягнути всіх у свої глибини. Кожен крок, який вони робили, лунко віддавався в порожніх коридорах, і навіть світло ліхтаря, що вони несли, видавалося недостатнім, щоб відганяти тінь.

Аня, Дмитро, Марина та Олексій стояли в тій самій таємничій кімнаті на горищі, де медальйон нарешті відкрив перед ними двері до істини. Тінь Івана, що повільно зникала, залишила після себе лише холодний слід, але в цій тиші, сповненій жахом, з'явилася ілюзія розуміння. Вони нарешті зрозуміли: все, що відбувалося в цьому будинку, має своє пояснення.

— Ми повинні дізнатися, чому цей медальйон такий важливий, — промовила Аня, її голос був спокійний, але тримав у собі нотки відчаю, —Іван не був звичайною людиною. Його ім’я в історії цього маєтку було пов’язане не лише з багатством і впливом, але й з глибокими темними практиками, які він почав вивчати після смерті своєї дружини. Те, що він не зміг знайти спокійної смерті і його душа залишалася тут, свідчило про силу та невидиму нитку, яка з’єднувала його з потойбічним світом.

Всі вони відчували, що вони майже на межі розгадки.

Дмитро, тримаючи медальйон у руках, знову розглядав його. Він помітив на його поверхні дрібні гравірування — те, що раніше не помітив. Лінії, що перетиналися, виглядали як карта або певний ритуальний знак.

— Це не просто амулет, — сказав він, поклавши медальйон на старий стіл. — Цей медальйон був частиною древнього ритуалу, і, ймовірно, він служив ключем до того, щоб Іван намагався з'єднатися з потойбічним світом.

Марина схилилася, щоб краще розглянути медальйон. Її погляд затримався на ще одному важливому елементі. Вона помітила, що на зворотній стороні медальйона був ще один символ — знак, схожий на зображення обручки.

— Це... обручка, — сказала вона, і її голос майже затих. Вона подумала про всі ті моменти, коли вони бачили фотографії пари, на яких обличчя були стерті. Згадала всі ті дивні речі: чому на фото були зниклі обличчя, чому обручка була покрита кров'ю?

Аня відчула, як серце б'ється швидше. Всі вони думали про одну й ту саму річ: обручка, кров, стерті обличчя на старих фотографіях. Всі ці елементи з'єднувалися в одну жахливу картину.

— Це була не просто обручка. Іван і його дружина, мабуть, уклали угоду з потойбічним світом, використовуючи цей медальйон. І ця обручка, ймовірно, була її частиною. Ось чому вона була покрита кров'ю, — мовила Марина, її очі були сповнені шоку.

— І от саме цей медальйон став тим самим зв'язком між Іваном та його дружиною, — додав Олексій, підходячи ближче. — Вони намагалися втекти від смерті, і, можливо, він забрав її душу. Але, замість того, щоб звільнити її, він прив'язав її до себе і до цього будинку.

— Дружина Івана... — почала Марина, її голос ледь чутно зривався. — Я думаю, її душу він намагався прив'язати до цього місця, як частину ритуалу. Тільки коли вона померла, він зрозумів, що не зможе її повернути. І це стало його великим прокляттям. Він хотів її воскресити, але в кінці кінців це призвело до його власного ув’язнення.

— Він створив це прокляття, не лише намагаючись воскресити її. Це була частина його спроби зберегти її душу. Він не міг дозволити їй покинути цей світ, але й не міг прийняти її смерть. Тому він використав медальйон і таємні ритуали, щоб прив’язати її душу до цього місця. Але те, що він зробив, лише зловив їх обох в пастку, — сказав Дмитро, відчуваючи тяжкість цих слів. Він не міг уявити, наскільки глибока була Іванова біль.

— І тому обручка була в крові, — продовжила Аня, її очі стали темними, як ніч. — Він вважав, що якщо він зробить певні жертви, то зможе зупинити смерть. І це стало його одержимістю. Обручка — це не просто символ єдності, це був ритуальний предмет, через який він намагався викликати потойбічні сили. І його дружина, можливо, була частиною цього зловісного плану.

Дмитро глянув на фото, яке висіло на стіні. Він добре пам'ятав, як побачив ці фото з відсутніми обличчями — спочатку це здавалося просто помилкою або непорозумінням. Але зараз це мало зовсім інше значення.

— Обличчя на цих фотографіях стерті не випадково, — сказав він. — Це частина прокляття. Іван не просто намагався прив'язати свою душу до цього місця — він також замкнув у цьому маєтку душі тих, хто був з ним пов'язаний. І його дружина, ймовірно, була однією з цих душ. 

— Це не тільки його помилка, — сказала Аня, розмірковуючи. — Він спробував втекти від природного порядку, але замість того, щоб звільнити свою дружину, він прив'язав її душу до цього місця. І тепер вони обоє, ймовірно, стали частиною цього дому. І не тільки вони. 

Всі чотири знову зібралися разом. Розуміння того, що це не просто дух Івана, а його закляття, що виводить їх до ще глибших відносин між світами, було страшним. Вони були на межі розгадки всієї таємниці, але перед ними стояв фінальний вибір: завершити ритуал або залишити все так, як є.

— Але чому він не відпускав нас? Чому ми стали його жертвами? — запитав Олексій, втомлено обтираючи чоло від поту.

Це питання, безсумнівно, було ключовим. Чому саме їх вибрав Іван? Їхня участь у його планах була не випадковою, і відповідь на це питання дозволила б їм остаточно завершити своє розслідування.

Аня схопила один із знімків, що висів на стіні. Це була фотографія людей, яких вони ніколи не бачили, і обличчя яких були стерті. Але тепер стало очевидно, що на цих знімках, можливо, були не просто чужі люди. Це були люди, яких Іван намагався прив'язати до цього дому. І ці люди не змогли покинути його, залишившись тут як частина його прокляття.

— Іван вибрав нас тому, що ми не мали зв’язку з цим місцем. Ми були "чистими", без тих самих духовних зв'язків, які він мав зі своєю дружиною. Він намагався прив'язати нас до цього дому, щоб ми стали частиною цього кола, яке він створив, — сказала Аня. — Ми стали новими жертвами його спроби порушити природний порядок. І через медальйон, ми стали його новими ланками. Зараз ми не можемо просто піти звідси, бо ми — частина цього проклятого ланцюга. Якщо ми не зупинимо те, що він почав, ми будемо прив’язані до цієї будівлі, як і всі ті, хто був до нас.