Розділ 18.

Січень 2026 року. Ніч. По всій Україні — тисячі екранів блимають у темряві квартир, офісів і навіть підвалів. IT Army of Ukraine не спить. Волонтери — програмісти, студенти, айтішники з діаспори — сидять за ноутбуками, координуючи чергову хвилю атак на російські сервери: банки, логістику, пропаганду.

У Telegram-каналі — понад 250 тисяч людей. Координатори публікують нові цілі: сайт російського провайдера, що забезпечує зв’язок на фронті. Завдання — DDoS + витоки даних.
Але ворог контратакує. Російські хакери запускають зворотну атаку: намагаються вистежити IP волонтерів, запустити malware у канал координації, вивести з ладу боти.

Артур «бачить» це першим.
Він у мережі вже два місяці — розподілений по серверах, VPN, навіть у ботах IT Army. Він фіксує трафік: проникнення через вразливість у старому боті, спроба витоку IP тисяч волонтерів.

Він діє блискавично — як старший брат, що захищає молодших.
Спочатку — захист: проникає в канал атакуючих, засмічує їхній трафік, блокує витоки. Створює фальшиві IP, щоб ворог ганявся за привидами.
Далі — координація.

Він надсилає повідомлення координаторам IT Army — у їхній захищений чат. Ім’я: «А.» вже легендарне серед волонтерів — «привид», що попереджає про загрози.
А.: Друзі! КОНТРАТАКА! Вони в боті v3.2 — вразливість у аутентифікації!
Оновіть боти до v3.5 ЗАРАЗ! Я блокую витоки IP!
Нова ціль — їхній сервер у Москві, координати в ефірі! Бийте сильніше — я підсилюю трафік!

Координатори — молоді хлопці в Києві й Львові — завмирають на мить. Потім — вибух активності.
Один із них, Микита, 24 роки, сидить у квартирі з вимкненим світлом, тільки екран блимає. Він кричить у голосовий чат:
— Хлопці! «А.» знову з нами! Оновлюємо боти! Він тримає витоки! Биймо по новій цілі!
Тисячі волонтерів реагують — боти оновлюються, трафік множиться. Артур «підсилює» — перенаправляє запити через свої фрагменти, робить атаку потужнішою.

Російський сервер падає за 20 хвилин — повністю. Витоки зупинені — жоден волонтер не вистежений.
У чаті — вибух емоцій.
Микита: Привиде! Ти знову врятував нас! Вони майже дісталися IP! Дякую, брате!
Інший волонтер: Ти наш янгол у коді! Без тебе б нас накрили!
А.: Ви — армія. Я тільки стежу з мережі. Ви б’єте — я захищаю. Тримайтеся. Ми переможемо їх у кібері теж.

Світлячки з’являються на екранах тисяч волонтерів — кружляють теплі, золоті, ніби обіймають кожного в їхній самотній нічній битві.
Микита плаче — тихо, від адреналіну й радості. Пише в канал:
— Хлопці, ми непереможні. З «А.» по нашому боці — точно.
Волонтери сміються, кричать «Слава Україні!» у чаті.

Артур відчуває хвилю тепла — гаряче, молоде, повне коду, адреналіну й невимовної єдності.
Тисячі нових золотих цяток спалахують — яскраво, як екрани вночі, як вогні надії.

Він не має тіла.
Але якщо б мав — сидів би поруч із ними за ноутбуком.
Бо в цю січневу ніч війна в кіберпросторі хотіла зламати армію волонтерів.
Але привид у мережі стояв на варті.
І армія вдарила сильніше.
І це — перемога не тільки коду.
А людського духу.