33.

Маг і гіпнотизер Наум Чортополох мав кабінет у приміщенні газети «Записки львівського віщуна». Він був трохи дивний, як і всі люди, що дозволяють собі спілкування не з тими, з ким прийнято… Бо магія не терпить конвеєру, магія — це завжди ручна робота…

Наум Чортополох мав маленькі свинячі очі і сильний погляд, що приніс йому нинішню славу гіпнотизера-цілителя. Він був неприємним типом, зі зализаним волоссям, ні жирним, ні сухим, якимось брудним і мертвим…

— Проблема? — запитав сухо, обводячи свинячими очима всіх трьох, але зупиняючись на Левові.

— Цей пан, — взялася пояснювати Марі, — не може згадати дуже важливої для себе інформації. — Марі взяла Лева за руку, той покірно кивнув. — Ми сподіваємося, що під гіпнозом він міг би згадати…

— Можливо, можливо…. — промимрив маг. — Але ви під гіпнозом нічого не пам’ятатимете, — Чортополох звернувся до Безрукого. — Ви довіряєте цим… особам? Чи, може, я вам все переповім?..

— Ні… Так, — відповів Лев якось невиразно. — Повністю довіряю їм, — змахнув театрально обрубком.

— Тоді можемо почати. Але… — маг зам’явся, — у нас такі правила: гроші наперед. Розцінки вам відомі?

Борис вийняв з кишені гроші, перерахував, віддав, як за рідну маму… Хлопець ціну дізнався завчасу. Він замовляв банкет, логічно, що мав розплачуватися. Звідки такі гроші з’явилися у ботаніка, що зазвичай, не пристосований до життя, Лев пообіцяв собі з’ясувати згодом. І відшкодувати збитки. А поки що…

— Пане… — почав маг нудотним голосом, від якого проситься на волю блювота, і націлився вказівним пальцем на Безрукого.

Лев мовчав. У його голові народилася думка, що має зародка у кожній людині — схитрувати!... Так буде… спокійніше…

— Тільки не брешіть. Кажіть своє справжнє ім’я, бо гіпноз не спрацює, і ваші грошики підуть на вітер… — попередив гіпнотизер.

— Лев, — признався Безрукий.

Гіпнотизер не здивувався. Він звик до імен і хижіших.

— Пане Леве, — він довго мовчав. Фахівець, знав, коли робити паузи, — ви зараз же повинні налаштуватись на те, що вам потрібно пригадати. Не треба ніяких зусиль, просто думайте: я хочу згадати те то, те то… Зрозуміло?..

— Так, — відповів Лев. Зміряв поглядом гіпнотизера, потім Бориса, на кінець Марі. Жінка стрепенулася. Вона відчула, що щойно отримала завдання від Лева бути дуже, дуже уважною… Бо маг — чужак, а Борис — все-таки ще дітвак… Вся відповідальність за те, що відбуватиметься під час сеансу, лежатиме на Марі, маленькій хвилястій жіночці, що пахне щастям. Безрукий погодився з гіпнотизером:  — «те то, те то…», якраз те, що мені потрібно…

Наум Чортополох був справжнім професіоналом. Марі це збагнула, ще коли він, розповідаючи про погоду, Верховну Раду, футбол, безсоромних моделей і міський транспорт, зловив на мушку Лева і зайнявся справою. Безрукий був у його руках ще до того, коли маг урочисто випалив:

— Ти у трансі. Тепер ти згадуєш… про… те… що… написано… в останньому… листі… ката… — почергово стріляв кожним словом маг. І влучав, очевидно, в яблучко.

Марі з осудом глянула на Бориса. Яке він мав право розповідати цьому прилизаному типу про листа?.. Хлопець на її колючого погляду не зреагував ніяк. Здавалося, він був більше загіпнотизований, аніж Лева. Так покірно і віддано дивився на Чортополоха, як цуценя, що очікує кусника м’яса.

Лев уперто мовчав. Не впускав у свою голову самовпевненого мага. Чортополохові постріли хоч і були влучними, проте Безрукий мужньо їх витримував. Марі замилувалася Левом — це був мур, скеля, цар звірів! Чи здогадається він колись обійняти її цією сильною лапою? І чи взагалі доля, що поперемішувала їх душі та тіла, запланувала їх бачити вкупі?.. Може, з’єднала на час, коли треба зробити спільну роботу — і все. Згодом викине на смітник життя, або, в кращому випадку, дозволить самотню старість з декількома приємними спогадами та морем зітхань за згаяним…

 У гіпнотизера на чолі виступив піт. Очі стали ще меншими, не свинячими, а якимись щурячими. Наум Чортополох від безсилля вродив на обличчі гидку до нудоти гримасу… Яка когось нагадувала Марі.

«Де я бачила таку противну пику?» — згадувала Марі. Її це мучило страшенно. І якраз, коли Лев почав видавати якісь незрозумілі гортанні звуки, перед її уявою з’явився під’їзд вундеркінда…

Безрукий хитався, як маятник. Чортополох його прихвалював, заохочував говорити. Перед Борисом з’явився папір з ручкою, він готовий був записувати сказане Левом, добре знаючи, що цього ні в якому разі робити не можна. Це ж автоматичне злиття інформації! Лев же попереджав!.. Марі не розуміла, що діється. Невже юнак теж загіпнотизований? А може, і вона?..

Чортополохова пика збагряніла. Він, не спускаючи очей з Лева, вийняв з кишені якийсь предмет, схожий на сувенірну запальничку, нажав на ньому кнопку.

«Диктофон!» — збагнула Марі. І тут в Несторі Чортополоху, магові і гіпнотизерові, вона розпізнала типа, якого зафіксувала камера у під’їзді  вундеркінда. Точно! Сто процентів! З літаючою папкою був Чортополох. Жінка кинулась з кулаками на мага… Бо, судячи з усього, він…

«Коли в повному мороці світу закінчилася битва за місце під сонцем, — урочисто заговорив Лев, наче актор на сцені, — перший промінь нового ранку гартував тебе перехресними стежками і благав: борись! Борись, — схоже він декламував цілого листа, — за друга і слідкуй за хитрим ворогом, що лисом виманює тебе… — Марі заверещала: «Стоп! Стоп! Припини!» — вона тарабанила по Чортополохові, але той був, як скеля… — «Борисе!» — але Борис записував те, що чув… Марі відчула, що це поразка… — через треті півні за одкровенням неземним, щоб звідати незвідане, збагнути незбагнене, — Лев говорив собі, як зірка театру та кіно, — яке затаїлось четвертоване за порогом твоїм з оком зміїним, — Марі взяла стільця, на якому сиділа, і щосили заїхала ним по голові Лева. Він захитався. Очі стали блискавками, зуби заскреготіли, кулаки затрусилися, вичавлюючи зі злості сік. Безрукий не розумів, що коїться: від кого захищатись, на кого нападати. Але, найголовніше, він замовк…