27.

Не встиг слідчий закінчити свою ненормативну тираду з декількома нормативними сполучниками, як почув:

— Де він? — на нього накинулася лікарка з психіатричної комісії.

Семен Лизун стиснув у руці телефон, ледь не роздавивши.

— Скоро буде! — визвірився на жінку, наче це вона наговорила йому на мобільний повні баняки капостей.

Побіг назад як обпльований. Скільки нервів йому коштувало посадити Безрукого, тепер треба мізкувати, як його випустити. Так все класно підготував, так підтасував…

Лева лишень запитали, чи він тоді-то і там-то не мав сутички з п’ятьма молодиками.

— Мав, — відповів чесно Безрукий, його зразу ж вивели, поселили у камері попереднього затримання. І забули про нього. Сам все визнав, телепень…

Слідчий з’явився у камері десь через години три. Всі папери на звільнення були готові. Прийшлося наново принижуватися перед начальством. І балакати з побитими спортсменами. На цей раз вони до громадянина Безрукого не мали ніяких претензій. Помилилися, каються, що ввели в оману слідство, більше не будуть. Їх кривдник мав сто процентів дві здорових руки, бо як би вони, спортсмени, так легко далися каліці. Не може бути — і крапка…

Зі слідчого ледь іскри не сипалися. З того, який рудий злий, Лев зробив висновок, що має шанс на приємні новини.

— Ви вільні, — буркнув слідчий. — Сталася помилка.

— І все? — Лев так скреготнув зубами, що слідчий не забарився додати:

— Вибачте.

— Можеш трактувати це, як погрозу, чи ще собі щось придумай, ти в тому мастак, але я тобі обіцяю — я ще спущу з тебе крові!.. За мою випиту… — додав.

Слідчий мовчав. На сьогодні йому досить було негативу. Він не губка, щоб усе те безболісно вбирати… Не робот металічний і не протокол, що все витримає… А теж людина, між іншим… Зі всіма своїми проблемами, і страхами, і бажаннями… І з коханою жінкою, яка останнім часом поводить себе так, наче він рогатий олень… Пішли вони всі… геть…

Рудий глянув на годинника. До кінця робочого дня було ще далеко. А напитися в дим хотілося вже…