Розділ 13. Час прощатися

– Потерпи трохи зараз тобі допоможуть ... – Уривчасто зітхнувши, Ерік заглянув в обличчя прими. – Я мусив тебе захистити Лайє. Уберегти, прибити цю погань, але захистити.

Тихо розсміявшись, прима торкнулася долонею маски, яку впертий Ерік знову одягнув і обережно сіла. Голова відразу озвалася біллю, втім жінка вперту відсторонила це.

– Заспокойся, я не цукрова, – посміхнулася вона, скривившись від болю в розбитій губі. – Натомість тепер у нас більше спільного, ніж здавалося.

Пожартувала вона, коли врешті побачила своє відображення у дзеркалі. Вся ліва вилиця розпухла і почала наливатися синім. Так, зовсім скоро прима мала отримати чудовий та різнобарвний камуфляж на половину обличчя.

Опустившись на стілець біля тахти, Ерік на мить опустив голову, перш ніж повільно зняти маску та подивився на приму через дзеркало.

– Не цукрова... Але для мене найпрекрасніша і найдорожча, – тихо зізнався він, відчуваючи, як на душі стає зовсім легко.

Ось зараз була та сама чарівна мить, коли можна було бути відкритим і щирим.

– Я пам'ятатиму тебе завжди, Лайє. І твоє ластовиння не даватиме мені спати ночами, – злегка посміхнувся він їй, з трепетом торкнувшись розпатланого рудого волосся.

Він справді не хотів йти, але щоб уберегти кохану жінку був готовий був піти на це. Втім, якщо чоловік був на те готовий, Лайю це геть не влаштовувало!

– Що означає, «пам'ятатиму»? – обурилася вона, та відразу скривилася.

Гучний звук озвався тупим болем у голові, а різкий рух рукою – болем у всьому тілі. Якось той факт, що чоловікові доведеться врешті-решт повернутися додому, раніше не турбував приму. Напевно, тому, що раніше вона всією душею хотіла, щоб він зник і прихопив із собою всіх інших. Зараз же...

Не втримавшись, вона рвучко схопила його руку, наче злякавшись, що зараз він просто зникне, та зазирнула в обличчя. Найкрасивіше обличчя, яке вона будь-коли бачила, навіть не зважаючи на жахливі шрами.

– Невже не можна вирішити все якось... Якось інакше?

Зазвичай таки насмішкуваті, зверхні, горді очі наповнилися сльозами. Лише величезним зусиллям волі жінка змушувала себе триматися. На другий план відступив навіть біль, залишився лише страх. Ось зараз Ерік піде і все буде скінчено.

– Я не хочу. Так не має бути! Це не правильно!

Спохмурнівши, чоловік просто опустився на коліна, щоб поглянути на маленьку, але таку хоробру й стійку жінку знизу вгору. Деякий час він просто дивився на неї з недовірою і чимось дивним у погляді, поки несподівано не схилив голову, уткнувшись обличчям у її коліна.

– Прокляття, Лайє, адже я кохаю, я кохаю тебе!

Стиснути б її в міцних обіймах, притягнути до себе і ніколи не відпускати, але зараз він боявся торкатися жінки зайвий раз, щоб їй не було боляче.

– Чому я знайшов тебе тільки тут, чому не в моєму світі, чому я маю тебе покинути...

Трохи насмішкуватий завжди спокійний, трохи блаженно люб'язний, він був усіляким, але таким ще ніколи. Настільки яскраво і щиро Ерік не говорив уже давно.

Відчуваючи, що їй не вистачає повітря, що серце ось-ось вистрибне з грудей, Лайя прикрила очі, всього на мить. З-під опущених вій по щоці покотилася сльоза. Знову глянувши на чоловіка, вона обережно торкнулася долонею його волосся.

– А може, підемо звідси разом? І нехай йому біс?

Якби раніше хтось сказав Лайї, що вона відмовиться від усього, чого досягла такою наполегливою працею, заради чоловіка, вона б розсміялася ідіоту в очі. Але зараз вона була готова. Готова відмовитися від кар'єри і піти куди б там не було, аби з ним.

– Може, я піду з тобою?

З надією запитала вона і груди стиснула туга і якийсь ірраціональний страх. Ось зараз це все виявиться сном, вона розплющить очі, все зникне і вона знову залишиться сама.

На мить Ерік просто остовпів, перш ніж повільно підняти до неї погляд. Повний здивування і боязкої майже хлопчачої радості. Першої миті йому здалося що він не дочув, але очі жінки, її обличчя все говорило протилежне.

Він все почув та зрозумів правильно.

– Ти зробиш мене найщасливішою людиною у світі, а я покладу цей світ до твоїх ніг. Може не весь, але мій театр – точно, – тихо промовив він і, спіймав її долоню, щоб піднести до губ та ніжно поцілувати, хмеліючи від такої несподіваної радості.

З ним! Вона, його несподіване щастя, його полум’яна лисиця з найчарівнішим ластовинням у світі!

Втім Лайя у відповідь тільки похитала головою та ніжно торкнулася його щоки.

– Не потрібний мені ні світ, ні театр. Ти – мій світ. – Слабо посміхнулася вона, не звертаючи уваги на сльози. – Не думала, що колись скажу таке.

Зітхнула вона і просто нахилилася до чоловіка, щоб поцілувати його, не дивлячись ні на що: ні на біль у розбитій губі та ребрах, ні на дивне запаморочення, ні на сльози, що котилися по щоках.

І чоловік подався до неї, щоб повернути їй поцілунок. Повний невимовної ніжності поцілунок.

Час розтягнувся за хвилини, які ділили ці двоє.

Морган, котрий зазирнув до них у цю мить, здивовано підняв брову і прикрив двері, озирнувшись на лікаря. Зважаючи на криво застебнуту сорочку та сліди помади на шиї, лікареві теж не довелося насолодитися відпочинком.

– Краще з того, що там почати, – запропонував Морган та кивнув у бік сусідньої гримерки з пораненим графом.

Тяжко зітхнувши, той тільки кивнув і попрямував, куди вказали, намагаючись не звертати уваги на двох дівчат, що рядком лежали в коридорі, яких чатували ворожка та Сашко.

У сусідній гримерці лікаря чекали. Варто було тому постукати, як Шайен піднялася з місця, щойно рвучко прочинити двері. Втім, вивести її не вдалося, вона тривожно закусила губу, спостерігаючи за графом. При цьому жінка несвідомо нервово ламала пальці. Контролювати себе виявилось несподівано складно.

Втім, панікувала вона дарма. Після огляду стан пораненого графа охарактеризували, як «житиме», лікар зашив і перев'язав рану. І, треба сказати, всі процедури Вернон виніс воістину, як герой, навіть жодного разу не здригнувся, тільки ще більше зблід і, здається, кілька разів знепритомнів. Втім, цього чоловік би точно не сказав, бо коли він розплющив очі, лікаря в кімнаті вже не було, той вирушив надавати допомогу другої постраждалої.