Розділ 12. Зібралися до купи люди, привиди, ворожки

Ніч для графа Еліхаль пройшла без сну. У катакомбах Сашка не було. А коли так, варто було шукати його десь у місті. Але де? Цього Вернон сказати не міг, тому вранці наважився використати останній козир. Звелівши закласти екіпаж, чоловік вирушив прямо в поліцейський відділок, сподіваючись застати там знайомого слідчого.

Слідчий був на місці. Точніше, слідчий з боєм відвоював своє право на відпустку і, вирвавшись із відділку, блаженно вдихнув запах свободи. На жаль, цей блаженний аромат ще не встиг повною мірою наповнити легені, як погляд Моргана зупинився на кареті, що зупинилася навпроти ділянки. Точніше, на тому, хто з неї вийшов.

Поперхнувшись повітрям, Морган ледь не оступився на сходах і не впав униз.

Ось тільки його не вистачало...

Справа з повішеним в опері залишалася відкритою і його до неї більше не підпускали за наполегливою рекомендацією панів настільки високих, що навіть Моргану довелося змиритися.

– Я не збираюся знову загрожувати вашій честі! – одразу попередив граф, на підході до слідчого та на доказ своєї щирості підняв руки вгору. – Мені потрібна допомога фахівця, а єдиний, кого я знаю в цих справах це ви.

Ні, він, звичайно, міг би напоїти Шайен і Лайю. Ці в п'яному чаді знайшли б кого завгодно, з-під землі дістали б. Але чергової їхньої пиятики граф боявся не пережити, тому вирішив, що звернутися до слідчого буде найрозумнішим варіантом.

– Припустимо, – обережно відповів Морган, не поспішаючи ні погоджуватися, ні відмовляти, воліючи вислухати, чого від нього хочуть.

Насправді, спогади про графа Еліхаль у нього залишилися конкретні і дуже не радісні, так що не дивно, що зв'язуватися з ним Морган особливо не жадав. Але він все ще залишався близькою довіреною особою короля, тому відмовити йому в такій дрібниці було навіть небезпечно.

– У мене зник, хм, протеже, – обережно почав граф. – Я обшукав усі катакомби, в силу мого минулого, я знаю їх краще, ніж хтось ще. Його там немає, ні живого, ні мертвого. Значить, він десь у місті. Цей молодик дуже потрібний нам Бачте, моя учениця дуже страждає без нього, просто стала сама не своя.

Згадувати, що Агнесс вони так і не розчаклували, Вернон не став. Це були деталі, які справи не стосувалися.

– Допоможете його знайти? Обіцяю вам повну недоторканність! – квапливо додав він.

Насправді йому вже було навіть не соромно. По-перше, він був під закляттям, по-друге, нічого такого не сталося. Ну майже.

І хвала богу, що не сталося! Психіка слідчого і без того важко справлялася з тим, що він пережив, а якщо б... Ні, про це й думати не варто! Втім, без будь-якого захоплення, але Морган розумів, що не зможе відмовити. Тому чоловік лише тихо зітхнув та склав руки за спиною.

– Якщо це так, то потрібно шукати сліди від місць виходу з катакомб. Парадний вихід поки що можемо виключити... Мені потрібно знати розташування інших. Спочатку варто перевірити найімовірніші. У частині ходів запірний механізм досить складний, тому їх краще відставити на якийсь час і звернути увагу на виходи без блокування. Чи є варіанти?

Замість відповіді граф вийняв із-за пазухи папери, складені вчетверо і простягнув слідчому.

– Я відзначив усі виходи, які залишились у робочому стані. Завалені перекреслив.

Папери виявилися докладною картою опери. Повернувши її в руках, щоб зорієнтуватися, Морган ковзнув поглядом по позначках. Деякі ходи він знав, про деякі здогадувався, але кілька стали для нього справжнім одкровенням.

– Вихід у ем-м-м... Бордель? – вирішив уточнити він, помітивши невиразно знайому назву вечірнього закладу, де якось проводив облаву.

Виключно облаву! За фахом знати про такі місця інакше як у робочому порядку йому не належало.

– Гей, я два роки жив під землею, – огризнувся Вернон, але потім якось мрійливо посміхнувся.

Так, колись відкриття цього закладу саме у місці його таємного ходу стало приємною несподіванкою для нього.

Власне це стало приємним відкриття і для слідчого. Все ж таки наслідки заклинання під яке нещодавно потрапив граф все ще змушували Моргана нервово смикатися. А знання, що Еліхаль не гребує такими чоловічими радостями трохи заспокоювало.

– Добре, значить, варто почати з тих місць, де його могли бачити люди. Це ось якраз бордель, ринок і може стайня. Раптом пощастить, – таки кивнув чомусь слідчий.

– Сподіватимемося, що пощастить, – згадавши Агнесс, здригнувся Вернон. – Якщо буде щось потрібне – звертайтеся.

Чоловік простягнув слідчому візитну картку та повернувся до екіпажу, втім швидко озирнувся.

– І так: дякую.

Наостанок коротко кивнув граф. Йому сьогодні ще треба було відвідати ворожку.

Кивнувши, Морган прибрав картку до кишені і підвівся з місця. Почати перевірку варто з цих трьох місць. І бордель краще залишити насамкінець.

Хоча...

Смикнувши головою, чоловік рішуче відкинув надто спокусливу думку. Не зважаючи на відпустку, він все ще був при роботі.

Клодін, котру так безсовісно виставили за двері, не ризикнула повертатися. Ні, вона добре знала цього чоловіка, та розуміла, що він таки скрутить їй шию, спробуй вона повторити свою казочку про кохання. Тому дівчина не стала ризикувати та вийшла з опери, затискаючи розбитий ніс мереживною хусткою, колись білою, зараз – забарвленою червоними плямами крові. І йшла так довго, доки не загубилася.

Знесилено опустившись на лавку навпроти якоїсь непримітної будівлі, дівчина в серцях грюкнула кулаком по гладкій поверхні лавки. Невеликий внутрішній дворик був майже порожнім, якщо не брати до уваги якусь патлату дівчину на сусідній лавці. Втім, Клодін на неї навіть не глянула, відчуваючи все зростаюче роздратування.

– Ось, стерво! – зовсім не трепетно прошипіла вона, стиснувши зуби.

Хто б міг подумати, що якась руда падлюка вкраде в неї чоловіка! І було б кому красти! Руда, схожа на єнота, ще й вся у ластовинні!

Глухо загарчавши, Клодін люто жбурнула хустку на підлогу.