10.1

Король зник!

Ця новина мала сколихнути всю країну, але не встигла навіть розтягнутися пліткарями, як гримнула інша.

Нехай живе король!

Нахабний, безсовісний новий король, який не посоромився навіть вичекати деякий час. Трохи лінивий і повільний Антонель насправді таким тільки здавався, що чудово знав його друг. Він міг довго готувати ниточки, до останнього тягнути, вичікувати потрібний момент, щоб смикнути різко і часом жорстоко, затягуючи повідець на незгодних і тих, кого він ще не встиг підкупити.

Таких виявилося небагато і в столиці. Старий король не викликав особливих симпатій у свого народу, тоді як Антонель нахабно і безсовісно будував собі сходи до трону пожертвуваннями, благородним образом такого собі лицаря. І нікому не варто було знати, що лицар швидше розумний інтриган, ніж шляхетний світлий бовдур.

Втім, про це воліли говорити не так голосно. А тільки-но шум трохи затих, як новий король приголомшив усіх бажанням побачити графа Вернона Еліхаль. І побачити не просто так, зважаючи на те, що землі, якими той раніше володів, швидко звільнили від квартирантів з прибічників старої влади, переселивши їх до в'язниці.

Відшукали графа швидко. Втім, після події на балу в опері, той особливо і не ховався. Після ввічливого запрошення, він прибув до палацу новообраного короля, де його одразу проводили до малої вітальні, де й залишили одного. Обсмикнувши лацкан світлого піджака, Вернон нервово скуйовдив волосся. Виявилося, чекати на зустріч з новим королем так само бентежно, як у шістнадцять років чекати дівчину на побаченні.

– Ну треба ж, від графа до привида, казкаря, арлекіна і знову до графа. Ось це метаморфози...

Трохи насмішкуватий жіночий голос змусив чоловіка озирнутися. Шайен увійшла до вітальні одразу ж за графом. На відміну від чоловіка, вона була одягнена у той самий звичний для юристки костюм. Темний і непомітний костюм по фігурі, зручний та скроєний так, щоб підкреслити, що це саме жіноча фігура. Темне волосся жінка прибрала в пучок на потилиці й загалом виглядала так само як у день першого візиту до опери, ніби прийшла до клієнта.

Змірявши її поглядом, чоловік посміхнувся.

– Тепер я всім розповідатиму, як ваша високість у хмільному чаді розгромила моє житло разом з однією малоприємною особою, – галантно вклонившись, не залишився в боргу Вернон.

Втім, Шайен у відповідь лише злегка посміхнулася та знизала плечима.

– Ви можете розповідати, як звичайна юристка зазирнула до вас у веселому настрої, графе, але я смиренно прошу вас зберегти свою репутацію, – озвалася вона без особливого, втім, смирення, відповівши ввічливо схиленою головою. – Я не аристократка, граф і не родичка Ант... Не родичка короля. Я лише одна з його підданих.

Недовірливо насупившись, Вернон ступив до жінки.

– Антонель називав вас сестрою, – зауважив він, намагаючись спіймати жінку на брехні.

Хоча, якщо згадати їх з примою витівку, так, аристократизмом там не пахло. Однак, це не сильно бентежило. Аристократка чи ні, ця жінка його зацікавила, а титул завжди можна купити або придбати шляхом вигідного шлюбу.

Про що думав граф Шайен, звісно, не знала, а коли знала – не повірила б. Саме тому у відповідь жінка лише знову знизала плечима та виклала на стіл теку з паперами, які до цього тримала під рукою.

– Батько Антонеля взяв мене під опіку. Мій батько колись урятував його життя. Ми з Антонель росли разом, але ми не рідня по крові.

Власне, це не було такою вже великою таємницею. Про те, що юриста герцога була вихованкою його батька знала вся аристократія. Деякий час, коли дівчина почала робити перші кроки в справі, це активно обговорювалося, але зараз ця новина вже давно не була новиною. Втім, не дивно, що й тоді Вернон якось пропустив цю гостру тему пліткарів. В нього були справи з театром, куди там дослухатися до слів дурнів.

– О, треба ж, – якось відсторонено озвався Вернон.

Ось про це старий товариш йому не розповідав. Хоча він сам багато про що йому не розповідав, тож у кожного з них були свої скелети в шафі.

– Цікаво.

– Бачу, ви встигли порозумітися, – пролунав добре знайомий обом голос.

Посміхнувшись, Антонель неквапливо пройшов до вітальні. Настрій у нього був дуже чудовим. Все йшло так як він і замислював, і чоловік не забував про тих, хто йому допоміг йому і кому він був зобов'язаний.

– Привіт, графе Еліхале.

– Ваша величність, – коротко вклонившись, Вернон глянув на короля, чекаючи на його подальші слова.

Пройшовши вітальнею, Антонель зупинився перед другом, не припиняючи посміхатися.

– Ти стримав своє слово, хоча пустити нас у свою оперу для тебе було важко. Я це ціную і хочу у відповідь стримати своє слово, – посміхнувся вже король і озирнувся на жінку. – Шайен підготувала всі документи на всі твої родові землі за підписом ще Ердара Третього. До кожного додається документ за моїм підписом, який підтверджує, що граф Еліхаль справді є повноправним господарем на своїх землях.

Отримавши короткий кивок, Шайен розкрила теку, щоб передати законному господареві документи. Нові щільні листи з вензелями та підписом Антонеля та древні крихкі папери, які колись давно отримав один із перших представників родини Еліхаль.

Здивовано вигнувши брову, Вернон швидко перегортав документи, втім, без особливого ентузіазму. Більше його хвилювало інше.

– Що з моєю оперою? Розбита люстра коштувала мені великих моральних витрат, – на мить забувшись, ляпнув чоловік, але потім схаменувся.

Все-таки зараз перед ним стояв не старий товариш з яким можна було так розмовляти, а сам король.

– Дякую, ваша величність.

Шайен не стримала тихого смішка, який відразу постаралася придушити. Ні, все ж таки цей аристократ разюче відрізнявся від усіх інших представників знатних сімейств, з якими її зіштовхувало життя.

А ось король і стримуватись не став, весело розсміявшись.