Розділ 10. Чари ластовиння та право власності

У сум'ятті, що зчинилося в залі, все, що встигла зробити прима – втиснутися в стіну, щоб її просто не знесли. Жінка не так злякалася падіння люстри, як того, що зараз її затопчуть і її кар'єра піде прахом. І уроки вокалу вона взяти не встигла, і знешкодити бодай одну примару.

Пересмикнувши плечима, Лайя обережно почала пробиратися до виходу в гардероб, з якого можна було потрапити на вулицю службовим ходом. Поки всі кинулися до головного входу, ці двері залишилися обділеними увагою. Швидко та максимально обережно переступаючи через уламки кришталю, жінка відсторонено помітила, що ще два тижні тому падіння люстри вибило б її з колії. Здається, вона починає звикати до цього кошмару. Залишивши люстру позаду, жінка стрепенулася і швидко роззирнулася. Якраз, щоб ніс до носа зіткнутися з Еріком.

Чоловік нечутно наблизився до неї та навіть відкрив рота, щоб щось сказати, але не встиг. Погляд його ковзнув трохи вище за плече жінки. Що він там побачив залишилося загадкою, але це щось його явно не потішило й Ерік просто схопив жінку в оберемок та потяг убік коридору.

– Тихо! – завбачливо затиснувши їй рота долонею, цикнув він.

І що їй було разом із рештою не бігти звідси! Нехай усього масштабу заходу Еліхаль і не описав, але й того, що йому повідомили, Еріку вистачило, щоб зрозуміти. Ті, хто зараз накинули на голову маски півня мішок, не хотіли б зайвих свідків.

Обурено пискнувши, жінка не зуміла навіть вивернутись, зате поглядом встигла побажати Еріку якнайшвидшої та болісної загибелі. Завмерши в його руках, вдаючи, що змирилася, Лайя дозволила завести себе до якогось проходу, в який вони пірнули крізь прохід у стіні, де з усього розмаху засадила чоловікові ліктем по ребрах.

– Псих ненормальний! – прошипіла жінка, відбігши на безпечну відстань.

Вузький прохід, в який її затяг Ерік, був мало схожий на широкі проходи катакомб. Сирі стіни, спертий запах, з освітлення – один світильник. Насторожено шарячи поглядом по стінах, прима не знайшла нічого, що могло б знову відкрити прохід і дуже пошкодувала, що залишила револьвер у будинку.

«Відмінне місце, щоб сховати труп!» – промайнула в голові панічна думка, що змусила жінку знову позадкувати.

Ну все, догралася. Зараз її вб'ють, потім познущаються і кинуть тут! Може навіть познущаються спочатку

Удар в жінки вийшов щедрий та прицільний. Від болю Ерік тільки й встиг ухнути та на мить завмер, перш ніж насилу випростатися.

– Маленьке чудовисько... – хрипко пробурмотів він, притиснувши руку до забитого місця.

Підібгавши губи, він ступив уперед, щоб зняти зі стіни світильник.

– Я виведу тебе з опери, тільки будь ласкава не бити мене по голові. Та іншим частинам тіла також!

Знову потерши забите місце, Ерік трохи скривився і ступив було вперед, ось тільки тут виникала проблема. Розминутися у вузькому проході виявилося трохи складно.

– Тобі не можна повертатися до зали, – завбачливо додав він.

– Ще чого! – образилася на «маленьке чудовисько» прима, підібравшись як дика кішка перед стрибком. – Скажіть дякую, що тут немає ваз!

Ваз справді не було, а ось туфель в оксамитовому мішку, який їй повернув Ерік, був непоганим снарядом. Прицілившись, жінка вже хотіла запульнути їм у чоловіка, але передумала і лише стомлено опустила руки.

– Ми не переходили на «ти».

Все ж трохи заспокоївшись, зітхнувши, додала вона. Випроставшись, Лайя ще раз озирнулася довкола. Так, після прогулянки такими тунелями сукню можна буде викинути. Та й нервову систему – також.

Посміхнувшись Ерік, наскільки було можливо, відсторонився, зробивши запрошувальний жест.

– Прошу Вас, йдіть за мною, – тоном добре вишколеного дворецького промовив він, утримуючи однією рукою світильник.

Крокуючи за примою він не міг бути впевнений, що та не поверне кудись не туди... Ну або що він випадково не підпалить їй щось. Висвітлювати дорогу з-за чиєїсь спини (навіть настільки чарівної) не так вже й зручно. А тим часом забратися варто було б. Те, що відбувалося в залі, мало залишитися там. І той факт, що вони були поруч та щось могли бачити, краще приховати.

Тяжко зітхнувши, прима стягла маску, що опинилася під час боротьби з Еріком на лобі і все ж протиснулася повз чоловіка, чесно намагаючись сильніше притискатися до стіни, ніж до нього. Вийшло відверто погано, надто вузький був прохід, але все одно вийшло.

Благо, привид був досить вихованим, щоб не відпускати коментарів. Хоча зазначити кілька деталей хотілося. Дуже вже визначних деталей, які змусили чоловік непомітно відтягнути комір сорочки, перш ніж розвернутися до жінки спиною.

Знову піднявши руку, освітлюючи дорогу, Ерік все ж таки попрямував уперед, впевнено ведучи свою компаньйонку, проходячи повз відгалуження, або різко пірнаючи убік, поки нарешті через хвилин десять блукань не зупинитися біля непримітної стіни. Затримавшись, чоловік обмацав її та різко штовхнув одну з цеглин кладки. Мить очікування, і вона безшумно зрушила вбік, відкриваючи вихід у темну ніч, освітлену лише газовими ліхтарями.

До середини шляху прима зрозуміла, що за широким кроком Еріка на підборах вона не встигає. Тому, назовні вона виходила вже боса, з туфлями в руках. Як вона облазила половину катакомб п'яна і на підборах, для тверезої Лайї залишалося загадкою. Після спертого повітря підземелля, свіжа нічна прохолода виявилася справжнім благом і прима навіть забула, що хотіла сказати Еріку пару лагідних. Глибоко вдихнувши на повні груди, жінка підняла обличчя до неба і ледь помітно посміхнулася.

Воля!

Щоправда, тепер треба було вибратися звідси та дістатись додому. Тільки де це «звідси» Лайя уявляла невиразно. Тунель вивів їх до якогось провулка в одному з торгових кварталів. І зрозуміти до якого саме у напівтемряві було складно. Однотипні двоповерхові будинки, перед якими стояли прилавки, вулиці середньої ширини, тьмяні ліхтарі, котрі горіли через один. Чи то держава справді не мала грошей, чи то як завжди, на простих людях економила. Так чи інакше, але похмуро кинуті погляди вправо та вліво так і не внесли ясності, де вони опинилися.