Розділ 9. Танець з привидом

У графа Еліхаль також були справи. Багато, просто до біса справ. Наприклад, щорічний великий бал-маскарад, який грянув, як завжди, грозою серед ясного неба. Тиждень підготовки минув у настільки шаленому темпі, що в Оперу не ризикував сунутися не те що Привид – самого графа ледь не затоптали разів п’ять.

Утім, усе було не даремно. Вечір маскараду зустрічав гостей усіма вогнями Опери. Уже з порогу фоє приголомшувало позолотою, рівномірно розлитою і по стінах, і по вбраннях гостей.

Таке розмаїття засліпило жінку в червоному одразу, як вона ступила через поріг. Вона навіть спробувала відступити, та супутник був невблаганним. Білосніжний лицар безсоромно стис її руку і непомітно потягнув уперед.

– Антонелю, я тебе ненавиджу, – тихенько повідомила жінка, трохи натягнуто усміхаючись супутнику з-під оксамитової півмаски.

– Знаю, моя люба сестрице, – сліпуче всміхнувся він, хапаючи з таці келих шампанського, щоб подати їй.

Та, на жаль, ентузіазму Шайен не виявила, лише скривилась і відвернулась, оглядаючи залу.

У звичайний час Опера справляла враження застиглого моноліту, і Шайен навіть не могла уявити, що в теплі святкових вогнів барельєфи, металеві завитки поручнів та інші деталі ніби оживали, наповнюючись внутрішнім сяйвом.

Червоне, синє, біле – кольори змішалися у химерний калейдоскоп. Вирізнитися серед строкатого натовпу яскравих, приголомшливих костюмів і химерних  масок було непросто, але деяким це все ж вдавалося. Наприклад, чоловікові в елегантному індиговому костюмі та химерній масці Арлекіна. Побачивши новоприбулих, він одразу рушив до них, залишивши келих шампанського.

– Дозволите запросити вас на танець?

Незнайомець поштиво вклонився перед Шайен.

Злегка здивувавшись і не впізнаючи обличчя під маскою, жінка ледь усміхнулась – і все ж подала йому руку.

– Дозволяю, – відповіла вона, не почувши тихого смішка брата.

На відміну від сестри, він безпомилково впізнав, хто ховається за маскою Арлекіна.

Взявши її за руку, таємничий незнайомець повів Шайен до центру зали. Зазвучала лагідна мелодія, яка наче диктувала як мають рухатися танцівники. Пара за парою попливли по паркету, немов осіннє листя, підхоплене легким вітерцем. І пара Шайен та її кавалера стала одним з таких листків, кружлянням якого керувала музика та чоловік, який впевнено вів партнерку так, мов усе життя танцював на балах. Хоча, може, так і було.

– Сподіваюсь, юристи танцюють так само добре, як і п’ють, – з-під маски не видно, але з тону було ясно: чоловік усміхається.

І якщо з ритму жінка не збилася, то губи її ледь помітно здригнулись. Тепер вона також зрозуміла, хто поміняв одну маску на іншу.

– Сподіваюся, привиди зникають одразу після поцілунку і в мене залишається таємна зброя на крайній випадок, – відповіла вона в тон, хоч усмішку вже не стримала.

Танцював він і справді бездоганно, й Шайен дозволила собі просто розслабитися й довіритися його рукам. Йти на бал їй не надто кортіло, повертатися до Опери – й поготів, але тут раптом стало якось не так уже й зле. Та ще й Привид виявився несподівано галантним. Роялі не кидає, диму не запускає, слідчих не спокушає.

– О, в казках поцілунок перетворює чудовисько на прекрасного принца, – нахилившись, опиняючись трохи ближче, ніж дозволяв етикет, тихо промовив Вернон. – Хто знає, може, другий поцілунок поверне привиду людське обличчя?

Та якщо він сподівався її збентежити – дарма. Шайен була не тільки леді, а і юристкою. Її вуста, злегка підфарбовані червоною помадою, скривились у лукавій посмішці, коли вона не відсторонилася, а навпаки подалася ближче й понизила голос:

– А ви впевнені, що цю казку потім не доведеться клеймити віковими обмеженнями після її… Написання?

– Отже, це буде казка для дорослих, – відповів він у тон, уміло маневруючи між парами.

Втім, вічно тривати танець не міг і вже скоро музика стихла, і Вернон був змушений вклонитися своїй чарівній партнерці.

– Сподіваюся, наступний танець також мій?

Взявши її під руку, щоб провести до герцога, поцікавився він. Так, юристка його неабияк зацікавила. Особливо після того випадку, коли вона опинилася зверху. Так, вона здерла з нього маску, розкривши його особу – але саме те божевільне зухвальство й п’яна сміливість змусили колишнього графа придивитися до неї уважніше.

– Тільки якщо зможете відвоювати мене в дракона під личиною лицаря. Витягнете, казкарю? – лукаво запитала Шайен, помітивши брата, що з інтересом спостерігав за парою.

Взагалі, перший танець він вимагав залишити собі, але вона на нього ображалась – тому й прийняла запрошення так швидко. Але брата вона знала надто добре: цей жук не впустить нагоди поторгуватись і за другий танець.

– Уважайте, що ця битва мною вже виграна, навіть не розпочавшись, – азартно усміхнувся Вернон, схилившись до неї, щоб відповідь почула тільки Шайен. – Ваша світлість, чи не будете ви такі люб’язні віддати мені цей танець?

Опинившись навпроти Антонеля, який так самовдоволено усміхався, чемно поцікавився Еліхаль.

Задумливо зиркнувши на нього, Антонель знову усміхнувся й знизав плечима.

– Хіба можу я відмовити? – меланхолічно промовив він.

Шайен здивовано підняла брову під маскою й тихенько засміялася.

– Ви точно привид, а не якийсь чорт? – звернулася вже до Вернона.

Такі химерні метаморфози її дорогого брата були для юристки річчю загадковою і незбагненною.

– Я – Арлекін, – коротко вклонився Вернон, крадькома глянувши на герцога.

Так, тямущості тому не позичати, і за це колишній аристократ був щиро вдячний другові. Той у відповідь лише повільно кивнув. Нехай це свято стане святом хоча б для когось. А ще... Друг несподівано зацікавився жінкою. І Антонель поки не був певен, чи рівною йому жінкою. Для аристократа рівня графа Еліхаль – можливо, й не зовсім. Але вона все ще була йому сестрою, і це могло стати проблемою. Але поки думати про це було зарано.