8.1

– А це вже не смішно, – похмуро мовила прима, витягуючи на світ револьвер. – Це ваші з графом жарти?

– Ні, – насупився Ерік і рвучко рушив у напрямку звуку, але раптом обернувся до жінки. – Залишайтеся тут.

Йому ще бракувало, щоб прима полягла тут геройською смертю. Не озираючись більше, він поспішив уперед, намагаючись з’ясувати, з якого саме коридору лунає крик.

Утім, Ерік досі не засвоїв однієї простої істини: командувати Лайєю Евердін – все одно що просити торнадо зупинитися і повернутись. Вона нічого не сказала у відповідь – просто рушила слідом.

Іти було недовго. Крик лунав із ближнього коридору. А картина, що відкрилася їхнім очам, цілком заслуговувала на пензель художника, що спеціалізується на психоделічних кошмарах.

Біля стіни, згорнувшись у клубочок і затуливши голову руками, лежала ворожка. Над нею нависав напівпрозорий силует привида.

Справжнього привида!

Тихо зітхнувши, прима навела револьвер на прозору постать і вичавила з себе таке слівце, що аж незручно було згадувати, що вона – леді.

Але озвучила вона саме те, що хотів, але не встиг сказати Ерік.

Прозора «простирадлова» фігура здригнулася, наче її струснули, і вже за мить до них повернулося біле обличчя з палаючим поглядом, який вперся просто в Еріка.

– А-а-а! Ще один! Та я тобі покажу Страхопудало Підвальне! – раптом завив привид.

Цей несамовитий крик став останньою краплею для примадонни. Вона здригнулася – і натиснула на курок.

Гримнув постріл. У замкнутому просторі – гучний, як грім. Ерік від несподіванки відскочив назад і ледь не врізався в саму ж Лайю.

Привид же, ще раз завивши, розпався на туманні клапті й зник.

На якусь мить всі завмерли, насторожено вслухаючись у відляски вистрілу. Тиша, що запала за ним, була надто гнітючою, щоб тішити.

В останню мить ухилившись від чоловіка, Лайя похитала головою, намагаючись позбутися дзвону у вухах. Приклала руку до вуха, знову труснула головою. Ось до такого життя її точно не готувало і Лайя гостро пошкодувала, що не носить із собою валер’янку.

– Що за почвара… – пробурмотів Ерік.

У вухах усе ще дзвеніло. Він кілька разів потряс головою, намагаючись оговтатися. Вийшло так собі, але принаймні він знову почав щось чути. Ще раз роззирнувшись, він обережно підійшов до дівчини – тієї, яку пам’ятав ще з дому графа, коли отямився вдруге.

Ворожка, а це була саме вона, тихо схлипнула й обережно поворухнулась, досі не вірячи, що жива. Розпатлана, бліда, вона гарячково озиралась, беззвучно щось шепочучи.

– Жива? – коротко спитав Ерік, нахилившись до неї.

На перший погляд, вона була більш ніж живою. Трохи приголомшеною, але аж ніяк не такою, що збиралася ось-ось відійти до кращого світу.

Затримавшись на мить, Ерік навіть подав їй руку, щоб допомогти підвестись.

Лайя скептично вигнула брову й тихо хмикнула. В тому, що десь дуже і дуже глибоко в Еріку живе джентльмен, вона сумнівалась почути до останнього.

– Т-так, – відказала ворожка, клацаючи зубами, й прийняла руку.

– Прекрасно. Тоді зараз я виведу вас звідси, а потім дам урок вокалу одній прекрасній жінці. І, можливо, знайду в неї здоровий глузд та інстинкт самозбереження. Бо револьвер – то, вибачте, не найкраща його заміна, – удавано спокійно промовив він, кинувши погляд на Лайю.

Адже просив же її залишитися! Як вона могла так ризикувати?

«Придушу», – недвозначно промовляв його погляд.

– У мене бодай револьвер є, – хмикнула прима, не вражена його турботою.

А от Естелі було не до суперечок. Її трусило, руки не слухались, але вона заперечно похитала головою. На ногах вона все ще стояла не дуже твердо, але погляд вже повернув якусь гарячкувату впевненість.

– М-мені треба закінчити ритуал, – простукала зубами, потягнувшись до сумки, що лежала на підлозі.

– Який ще ритуал? – здивувався Ерік, на мить забувши, як сильно хоче відібрати у примадонни зброю.

Можливо, без револьвера вона припиниться так по-дурному ризикувати, тому це буде не насильство з метою заволодіти чужим майном, а справжнє благе діло.

– П-потрібно повернути вас д-додому, – видихнула ворожка, притискаючи сумку до грудей. – Я маю виправити те, що наробила.

Ерік хмикнув, примружився й обережно потягнув дівчину до виходу. Почуте враз змусило його трохи відкласти з виховним нападом на одну руду жіночку.

– Йди додому. Привида виправляй. А мене не треба, – спокійно, але з ледве відчутним натиском вимовив він.

Йому тут було добре. І повертатися він не збирався. Все, що лишилось там, він радше б забув, як кошмар. А бачити тут приму й сперечатися з нею – куди приємніше, ніж хоч на мить уявляти повернення назад.

– Я маю все виправити! – з протестом вигукнула Естелла, намагаючись вирватись. – Ми порушили баланс між трьома світами!

Насупившись, Ерік рвучко зробив крок уперед, стискаючи передпліччя впертої відьми. Що ж йому так щастило на впертих жінок! Чи, можливо, це було особливістю цього світу?

– Слухай сюди. Я не хочу повертатись, тому не поспішай. І ще, окрім мене є ще один хлопець, який сюди потрапив. І, може, він не зовсім живий, тож почекаймо, поки він знайдеться. Ти ж повинна повернути дві живі душі, правда? – лагідно, але крізь зуби вимовив він, ледь стримуючись, щоб не струсонути її.

Ні, назад він не піде. У нього тут справи. Борги перед графом. Вокал Лайї. Ні, ні, у нього тут дуже багато дуже важливих справ, полишити які він точно не може. Не може та не хоче.

Злякано кліпнувши, Естела повільно кивнула.

Лайя тихо пирхнула й похитала головою.

– Що, в себе вдома усе зіпсував – тепер за наш світ взявся? – хмикнула вона, ховаючи револьвер.

– У моєму світі прима від мене тікає, а не кидається чорнилами й не зв’язує спідньою білизною, – відбив Ерік.

Такий розвиток подій його трохи заспокоював. Залишалося лише одне питання – як тепер уникнути повернення назад?