Розділ 8. Уроки для впертих прим

В Опері запанувала тиша. Здавалося, усі допитливі пролази раптом випарувалися з підземель, що з одного боку було приємно. З іншого ж... З іншого Ерік волів би, щоб вони там лишалися. Принаймні тоді не йому довелося б тягти кляту скриню бозна-куди під сцену. Що там було – він і гадки не мав і знати не хотів. Найбільше зараз йому хотілося задушити дорогого колегу по примарному цеху – саме того, хто вручив йому це щастя, буркнувши, що «постояльці мають відпрацьовувати нічліг».

Саме за цим захопливим заняттям його й застала примадонна. Навіщо спустилася в підземелля вона і сама до пуття не знала. Спочатку Лайя хотіла знайти загублений черевик, а потім, коли той не знайшовся, якось просто передумала повертатися нагору.

– Знову підлаштовуєте капость? – склавши руки на грудях, поцікавилася вона.

Сьогодні вона була одягнена в той самий костюм, у якому вона з’явилася розчаклувати Вернона. Обличчя не прикривав звичний шар бездоганного гриму – ніби жінка вирішила сховатися за новою маскою. Або ж, навпаки, зняти звичну й на мить побути собою.

– Боюсь уявити, що ти там тягнеш, – зітхнула вона, пригадавши, як зовсім нещодавно постраждала честь іншого привида.

Ерік завмер, повільно поставив скриню на підлогу, випростався і примружено поглянув на несподівану гостю. Щось у ній видалося йому знайомим... Але що саме?

Тоді, після газової атаки, яка дозволила йому з Верноном утекти, він так і не розгледів приму. От і зараз не впізнав у милій рудоволосій жінці хмільного й нотного кошмару.

– Уяви, що це сюрприз. Великий і барвистий, – ледь усміхнувся він.

Якось  надто вже спокійно вона трималася...

Хто ж це така?

– Тобто війна? – іронічно піднявши брову, перепитала Лайя, відштовхнувшись від стіни.

На сірому піджаку залишилися брудні плями, але вона не звернула на них ніякої уваги. Сьогодні їй було байдуже і до Опери, і до привидів. Своє дорогоцінне творіння Вернон підірвати не дозволить – отже, замислив чергову гидотну, та не смертельну капость. Нічого страшного… Хоча недоречно згадалося тіло під стелею. І вже від цієї згадки стало якось тривожно. Якщо один із них наважився на вбивство, то хто знає, що ще може спасти їм у хвору голову?

– Одного трупа вам мало? Вирішили ще декілька додати?

Пальці намацали в кишені дамський револьвер, з яким вона не розлучалася, й Лайя звузила очі.

У тому тоні було щось надто знайоме. Ерік також примружився й навіть трохи нахилився вперед, намагаючись уважніше вивчити її обличчя. І ось так, з незадоволено звуженими очима, він нарешті впізнав знайомі риси.

– Прима? Нічого собі…

Приховуючи деяку розгубленість, чоловік похитав головою. Яскравий образ жіночки, яка жбурлялася в нього всім, що потрапляло під руку, в його свідомості вперто не хотів ставати поруч з цим. Стриманим та майже спокійним, хоча й доволі уїдливим.

– Замало. Враховуючи, що я його не вбивав, а ваш граф загалом руки подібним не бруднить – замало, – озвався він, відсторонено відзначаючи, що труп досі знаходиться у підвішеному стані.

Вірніше, його вже зняли, але ось питання хто його повісив – залишалося відкритим. Якщо не він і не граф, то… Хто? Хоча, це вже було не його головним болем. Коли вже опера та світ йому не належать, відповідно і питання повішеного, теж не його проблема.

– О, то ви вирішили всю Оперу в повітря здійняти? – підозріючи, що в скрині може бути вибухівка, стиснула губи Лайя. – І взагалі, в мене є ім’я, якщо що.

Зміни емоцій на обличчі, прихованому маскою, помітно не було, зате в голосі чоловіка Евердін прекрасно вловила нотки здивування. Це викликало в неї самовдоволену посмішку. Але потім прийшло розуміння останніх слів чоловіка, що змусило жінку підозріло примружитися.

– Якщо не ви, то хто? Задник, рояль, потім труп. Крім вас і вашого дружка – нікому.

Кашлянувши, маскуючи посмішку, Ерік склав руки на грудях.

– Я взагалі-то казав лише про труп… Ну, і, мабуть, про рояль. А задник… – він на мить знітився й уважно на неї глянув. – Задник уже мій. Трохи заслухався.

Ні, підривати нікого граф не збирався, в цьому Ерік був упевнений. Радше запустить веселий газ, це в його стилі. Втім, конкретно нічого про задум колеги він нічого не знав – і знати не хотів. Нехай творить зі своєю оперою все, що побажає.

Ось тут захлинулася повітрям вже прима.

– Заслухались, перепрошую, кого саме? – поцікавилася вона на випадок, якщо почула дурницю.

Того разу на сцені нікого окрім неї не було, та там вона майже не співала. Так, муркотіла собі під ніс. І ці дивні слова чоловіка вразили її куди сильніше, ніж спростування причетності примарного братства до злочину.

Ерік іронічно усміхнувся та поглянув на неї:

– Одну мадам. З чудовим голосом і жахливою музичною школою. Так кружляти навколо нот – це ще постаратися треба, – насмішкувато кинув він.

Голос примадонни йому справді сподобався. А от виконання – ні. Воно мало всі шанси прибити з десяток цвяхів у кришку домовини.

Недовірливо насупившись, Лайя навіть зробила крок до нього. Нахиливши голову до плеча, вона пильно вивчала масковану пику, намагаючись зрозуміти – знущається він чи ні. Втім, маска надійно ховала всі його емоції та врешті-решт жінка полишила на це дурне діло.

– От не знаю, образитись чи зрадіти, – хмикнула вона. – Як у вас це майстерно виходить! І похвалили, і принизили водночас.

Перепиратися з привидом їй сьогодні не хотілося. Та й не мала сил. Після п’яної витівки з Шайен прима намагалася триматися тихіше води. Одне діло – дотримуватися обраного амплуа експресивної актриси перед публікою, інше – так осоромитися. Взагалі, за ту ситуацію соромно було й досі, але просити вибачення у типа в масці, який одразу почав із грубощів… Ні, для цього Лайя все ще була надто гордою.

– Радше радійте. Ще однієї вашої образи я не витримаю. Щоправда, ваз тут немає, але вас це навряд чи спинить, – іронічно всміхнувся Ерік.