Розділ 7. Театр абсурду, де мертвий граф повертається з того світу

Дорога до театру пройшла у тиші. Ворожка щось раз по раз поправляла в сумочці та совалася на місці. В противагу їй, Лайя завмерла та прикрила очі, розмірковуючи над тим, що її все ж таки будуть вбивати. І вбивати далеко не швидко й безболісно. Ні яка нісенітниця! Скоріш за все – довго, болісно і з насолодою.

З величезною насолодою. Принаймні, саме про це свідчило нервове смикання ока Морґана, щойно вони переступили поріг підземного укриття графа. А граф, звісно ж, помітив. І стримувати радість від зустрічі з предметом обожнювання не став, виливши її у коментар.

Морґан лише зітнув зубами й уп’явся крижаним поглядом у маківку відьми, яка йшла попереду.

Пожвавлення графа змусило стрепенутися Шайен. Звівши голову, жінка звузила очі та відхилилася на спинку крісла.

– О, ви оперативні, – вже доволі бадьоро подала вона голос.

За цей час вона встигла вмитися, привести до ладу одяг і загалом трохи отямитися, майже повернувши собі звичний зібраний вигляд. Майже. Десь загубила шпильку для волосся і тепер красувалася з густою гривою темного волосся, та те вже було дрібницею.

– Тримай, – вражена компліментами, які граф сипав у бік слідчого, чаклунка сунула Морґану флакончик із ніжно-рожевою рідиною. – Напої його, а потім поцілуй. Ну, не ти… – знітилася Естела, а потім махнула рукою. – Та, коротше, ти зрозумів.

– А ці двоє ще не приходили до тями? – поцікавилася Лайя в юристки.

– Чому ж не приходили, приходили звісно. Принаймні той, котрий Привид, – охоче відповіла та з тонкою усмішкою. – У графа просто чудовий кришталь. Сподіваюся, він не буде дуже ображеним – на один графин в нього стало менше.

Просто привид якось уже занадто жваво намагався вирватися, довелося його трохи заспокоїти. А, вважаючи на те, що вони досі не знали, хто з цієї компанії винний у вбивстві, Шайен навіть сумління не особливо кусало.

Знову звузивши очі, жінка провела поглядом слідчого, який з мученицьким виразом обличчя підійшов до графа, щоб напоїти того зіллям. Зважаючи на те, як Морґан при цьому дивився на Вернона – значно охочіше він би згодував йому це зілля разом з пляшкою аби той нарешті заткнувся.

– А хто його цілувати буде? – знову заговорила ворожка, озирнувшись на присутніх дам.

Поки слідчий возився з Верноном, який уперто смикався та відмовлявся пити те, що йому вливали, Естела заходилася шукати ту, що розвіє чари над бідолахою.

Першою озвалася прима. Категорично гойднувши головою, Лайя лише пирхнула та театральним жестом відкинула з плеча пасмо розкішного полум’яного волосся.

– Я – точно ні. Мене більше цікавить он той, – жінка кивнула в бік Еріка. – Який заявив, що я співати не вмію. Подивитися може на цього зухвальця? Щоб знати, яким він був до того, як усвідомив усю глибину своєї помилки.

– А нащо його цілувати? – здивувалась Шайен та зацікавлено підняла брову.

Про цю частину ритуалу вона ще не чула, тож трохи навіть розгубилася.

– Щоб згадав, що він, взагалі-то, цікавиться жінками, – похмуро пробурмотів Морґан, вганяючи юристку в ще глибший ступор.

– Давай швидше! – сприйнявши вираз її обличчя, як згоду самовіддано допомогти нужденному, Естела підштовхнула Шайен до Вернона, котрий якраз дивно завмер. – Ще трохи, й дія зілля скінчиться і він залишиться таким назавжди.

Здивовано блимнувши, Шайен знизала плечима. Сором’язливою дівчинкою вона ніколи не була, тож, скориставшись моментом, коли граф замовкнув, нахилилася до нього, щоб поцілувати. Не те щоб це було для неї звичною справою – але ж не щодня трапляється нагода поцілувати справжнього графа. А що як щось цікаве вийде? Може він узагалі зараз відкине копита, й у театру стане на одну проблему менше.

Відсторонившись, жінка підозріло глянула на Вернона в очікуванні бодай чогось.

Цікавого, нажаль, не сталося. Граф не засяяв, не обернувся на жабу, лише сіпнувся й розгублено озирнувся довкола.

– Господи, який сором! – застогнав він, щиро шкодуючи, що не може просто вмерти на місці, аби не сидіти зв’язаним серед людей, перед якими так нещодавно зганьбився. Навіть якщо й не з власної волі.

– І що це все? – розчаровано протягла Шайен, злегка скрививши носик.

Поцілунок був, а користі – як з козла молока.

– Ну не зовсім, – хихикнула ворожка. – Тепер ти принаймні знаєш, що йому подобаєшся.

Шайен коментар не оцінила та лише тихо пирхнула. Так, захоплення на перекошеному обличчі чоловіка прописано величезними літерами. Про те, що чари мали подіяти саме в тому випадку, аби жінка подобалася проклятому від самого початку Шайен не знала, тому коментар чаклунки сприйняла більш ніж скептично.

І якщо до того Вернон ще якось стримувався, то тепер найбільше на світі хотів просто зникнути й ніколи більше не з’являтись. Стільки ганьби – і все за один день!

Його погляд натрапив на Лайю й потемнів від люті. Він чудово знав, кому завдячувати цим фіаско, і дуже хотів звернути тій підступній лисичці шию. Але навіть якщо прима й відчула його погляд, вигляду не подала.

А тим часом Морґан полегшено зітхнув. Життя починало поступово налагоджуватися. Та що там, зараз, коли загроза бути зацілованим минула, вже це робило життя просто чудовим! Тепер можна й у відпустку сходити, і родину завести, і загалом подбати про щастя та спадкоємців.

Підбадьорений, він глянув на Лайю.

– Що там із маскою?

– А маску, дорогий друже, я залишила на місці. Мама мене вчила не лізти до чужого. Та і я – не слідчий, аби здирати з людей маски, – чарівно посміхнулася прима і кинула погляд на Естелу, яка саме міряла порцію зілля для вже Агнесс.

Дівчина якраз прийшла до тями та в’яло пробувала поворухнутися у своїх путах.

– О, а ось їй не треба, – м’яко зупинила її жінка. – Хай її великий наставник трохи постраждає.

Зацікавлено звівши брову, Шайен кинула погляд на графа і тихо пирхнула. В цілому, не такий вже й гнилий тип. Братик в неї гірший.