6.1

Прима здивовано зиркнула на нього і розцвіла хитрою усмішкою.

– Подивіться тільки, може, Вернону і справді в вас закохався! Такий обхідний! – зворушено промовила Лайя. – Якби не мій стан, можливо, і я б подумала, що закохатися у вас – не гріх.

Вона розсміялась знову та обвела поглядом кімнату.

– Господи, ні, я нікуди не піду, – усвідомлюючи, що просто не дійде, жінка попленталася до софи й буквально впала на неї. – Косо зиркнувши на власні груди, примадонна зітхнула. Там розквітло фіолетове винне квіття. – Ще й плаття доведеться міняти.

Роздратовано вилаявшись, Морґан окинув кімнату поглядом. Житло було влаштоване цілком пристойно, тож ванна тут мала бути. А чай із супом можна й по дорозі дістати.

І розлючений слідчий був досить переконливим із простої причини: його погляд промовляв ясно – почнете вередувати, втопить. Ситуація ставала все абсурднішою, і йому до відчаю хотілося хоч трохи її спростити. Прибрати хтивого маніяка – і все стане ідеально.

А чому, власне, саме на нього все це звалилося?! Чому не на юристку, приму чи оту навіжену статистику, зрештою! Він не настільки грішив у цьому житті, щоб заслужити подібне щастя!

Втім, нерви й роздратування слідчого прима проігнорувала з похмільною байдужістю. Ванна у Вернона виявилася шикарною. Тож жінка провела там понад годину й вийшла посвітлілою та задоволеною.

А поки вона блаженствувала, до тями прийшов граф – і миттєво почав осипати Морґана компліментами. Особливу увагу він приділив п’ятій точці слідчого.

– Треба ж, жодній зі своїх жінок він таких дифірамбів не співав!

Сильніше затягнувши пояс велюрового халата, який знайшла в графській шафі, прима хмикнула.

Морґан, який вже встиг збліднути, почервоніти й позеленіти, глянув на неї похмуро.

– Якщо ви зараз не підете зі мною до цієї клятої відьми – я вас понесу. І я не можу гарантувати, що це буде гуманно й романтично, а не практично й неестетично, – напружено промовив він.

Скривившись, Шайен, що влаштувалася в кріслі, сперла підборіддя на кулак.

– Може, ти своєю помилочкою розкрила його потаємну суть, – злісно усміхнулася юристка, викликавши в Морґана нервовий тік.

– А давай на бажання – посперечаємося, що йому потім буде соромно? – азартно підхопила прима, повністю ігноруючи слідчого.

– А якщо ні? – фиркнула юристка. – Раптом захоче повторити?

– А давай сперечатися!

Роздратовано зітхнувши, Морґан нахилився, щоби підняти приму на руки.

– Ти – залишаєшся тут, – коротко кинув він юристці й рішуче рушив до виходу.

Ні, це було суцільне, абсолютно дратівливе безглуздя!

– Гей! – обурено скрикнула Лайя й стукнула його кулаком у груди, але вириватися більше не стала – побоялася, що впаде.

Можливо, те, що Морґан вирішив її понести, навіть зіграло їй на руку – одну туфлю вона десь загубила, і шукати її Морґан явно не збирався. Діставшись гримерки, він уже було зрадів, що все позаду, та рано.

П’ять хвилин на перевдягання перетворилися на пів години, потім – на годину, і далі – на півтори з нервовим смиканням ока. Стиснувши зуби, він знову постукав у двері гримерки.

– Мадемуазель Лайя?!

І цього разу йому, на диво, відчинили. На порозі стояла прима. На відміну від першої зустрічі, зараз на ній був чоловічий сірий костюм. Без макіяжу в ній відкривалася не звична всім стерва, а досить симпатична молода жінка з тонкими рисами обличчя, які робили її трохи схожою на лисицю. Руде волосся вона зібрала в високий хвіст. Без яскравої косметики стало помітно, що губи в неї не такі вже й пухкі, а очі – трохи розкосі й жовтуваті, як осіннє листя. На ногах – зручні черевики без підборів, і тепер було видно, що насправді прима зростом не вдалася: без підборів вона ледь діставала Морґану до підборіддя.

– Ще раз грюкнеш – грюкну у відповідь! – попередила вона.

Головний біль не зник, характер теж не спішив змінюватися слідом за зовнішністю.

Може, іншим разом слідчий і зацікавився б такою метаморфозою, але зараз він постійно озирався – серйозно побоюючись знову натрапити на свого несподіваного залицяльника. Лише кивнув коротко, майже не глянувши, й поступився дорогою. Де ж саме мешкає ця криворука ворожка – він не знав, тож дорогу мала показувати рудоволоса прима.

Добиратися до її дому добиралися довго. Тряска в екіпажі примі не пішла на користь – дорогою довелося двічі зупинятися, що неабияк дратувало слідчого, та не хвилювало Лайю. Краще вже подихати свіжим повітрям, ніж показувати вміст шлунка перед свідками.

Під кінець поїздки жінка вже не могла говорити, а кольором обличчя змагалася з мерцем, що тиждень пролежав у підземеллі. Тож, коли нарешті вони дісталися околиці, замість слів жінка просто махнула рукою в потрібний бік і відступила. Зігнувшись навпіл, прима глибоко дихала.

– Боже, який сором… – простогнала вона.

Тільки згодом міс Евердін спромоглася випростатися й подумки пообіцяти собі й вищим силам: жодної краплі більше. Хоча і вона, і ті сили чудово знали – обіцянка ця порожня.

Де він взяв таке терпіння і чи надовго його ще вистачить – Морґан гадки не мав. Похмуро озираючись довкола, поки прима розмірковувала бути чи не бути демонстрації внутрішнього світу, він тихо завмер осторонь. Трохи заспокоювало лише те, що принаймні тут той псих у масці найближчим часом його не наздожене.

Принаймні, він на це сподівався.

Коли жінка вирівнялася, він лише похитав головою й підхопив її під руку – про всяк випадок, щоб не впала.

З подивом глянувши на нього, прима просто вказала на потрібні двері. Щось їй підказувало, що ворожка не буде рада третій зустрічі. І це «щось» не помилилося.