Розділ 6. Театр абсурду: акт третій. Коли чаклунство пішло не туди

Різко рвонувшись назад, Морґан ледь не залишив клапті піджака в руках божевільного привида. Він миттєво вхопив Агнессу за плечі й буквально запхав у руки графу. Під такою загрозою Морґан якось забув і про гуманізм, і про обіцянки захищати простий люд. А хто його захистить від цього психа-маніяка?

– Ей! – ображено вигукнув Вернон, на льоту перехопивши дівчину й відштовхнувши її вбік.

Йому зараз було глибоко байдуже до всього – розум охопила лише одна думка: зловити цього непокірного жеребця.

– Стояти! Я тебе злапаю!

Граф грайливо пограв бровами й на диво високим голосом протягнув це, а потім граціозною котячою ходою кинувся навздогін за об’єктом пристрасті.

Морґана не вразила ані хода, ані сам «котик», тому слідчий повільно відступив. Ще цього бракувало! До такого життя його точно не готувало. Відскочивши, чоловік загнаним поглядом озирнувся, але втікати було нікуди.

І тут, певно, настав би кінець добрій славі слідчого й решткам розуму Вернона, якби не своєчасне втручання однієї металевої таці, яка з гучним «бом» опустилася просто на голову розбурханого графа, одержимого статевими імпульсами.

– Гм… А в цьому щось є, – задумливо промовив Ерік, розглядаючи імпровізовану зброю.

– Любий! – отямившись після свого феєричного падіння, Агнесса була категорично проти того, щоб із її коханим так поводились.

Тож масивний свічник із неабиякою силою опустився на потилицю Еріка. Той ще не встиг зрозуміти, що сталося, як уже гепнувся на підлогу.

Залишалося лише дивуватися, яке саме пекельне створіння вселилося в тендітне тіло красуні й дало їй сили на такий удар. Але ефект був феєричний: два привиди на підлозі, й розлючена блондинка, яка цілком очевидно збиралася продовжити смертовбивство і наступним, вочевидь, мав стати слідчий.

Кровожерливо всміхнувшись, красуня-інженю переклала свічник з руки в руку й повільно, у кращих традиціях хорору, рушила до Морґана. Той, остаточно приголомшений таким перебігом подій, ледь тримався на ногах.

– Мадам, візьміть себе в руки, – вигукнув він, повільно відступаючи якнайдалі від цієї небезпечної красуні.

Її хижа усмішка аж ніяк не додавала йому натхнення. Навпаки, Морґан почав підозрювати, що після такого ще довго не зможе ходити в театр.

Дівчина майже загарчала, вже готуючись кинутися на слідчого, але удар руків’ям револьвера по потилиці трохи остудив її запал. Агнесса з гуркотом повалилася на підлогу, відкривши Морґану мальовничу картину розпатланої примадонни, яка якраз ховала револьвер за пояс.

– Я більше ніколи не питиму, – прошепотіла Лайя й прикрила рот долонею, відчуваючи, що ще трохи – і її знудить.

Алкоголь ще блукав у крові, але думати жінка вже могла. Оцінивши обстановку, вона скуйовдила і без того скуйовджене руде волосся й тяжко зітхнула.

– Господи, як же соромно… Сподіваюсь, це не я їх, – з надією озирнулась вона, прикладаючи холодну долоню до лоба.

О, зараз би водички, інакше слідчий мав усі шанси побачити її внутрішній світ.

– Ні, не ви, – все ще ошелешено пробурмотів Морґан, відтягнувши комір сорочки.

До примадонни він наразі відчував лише палку вдячність. Нервово потерши потилицю, він підійшов до привида, який виявився графом.

– А чому ж ви одразу не сказали, що ваш привид надає перевагу чоловікам? – буркнув він із ледь прихованим роздратуванням.

– Уф… Та наче ні… – пробурмотіла жінка, опускаючись на підлогу й тримаючись за голову. – Ік… Принаймні два роки тому точно ні.

Вона скривилася й прикрила рот долонею, борючись із нудотою.

– Господи, як кепсько… – застогнала вона, злегка похитуючи головою.

Схаменувшись, Морґан хутко кинувся до столу, щоб налити води з графина. Втім, з боку згортка пледа на підлозі одразу ж долинуло ще один стогін, і слідчий мовчки наповнив ще один келих – для двох занадто п’яних героїв цієї драми.

– То якого нелегкого, цей чорт… – Морґан ледь стримався від добірної лайки. – Ледь не зґвалтував мене?!

Зробивши кілька ковтків, Лайя приклала склянку до чола.

– Ух, холодненька! – хрипко видихнула вона. Жити стало трохи легше, хоч парад огидних відчуттів всередині остаточно й не зник.

– Схоже, через мене, – скривилась вона, осушуючи склянку одним ковтком. – Я ж не знала, що привид – це граф. Знала б – сама б прибила. А так, пішла до ворожки, щоби вона позбулась його і тієї інженю. Та все зіпсувала, я вирішила переробити, от і результат.

Вона ікнула, поставила склянку й знизала плечима. Одразу пошкодувала – кожен рух відгукувався головним болем і нудотою.

Погляд Морґана вп’явся в приму. Це звучало як справжня маячня… Але на роботі він бачив і не таке.

– Тобто, подякувати я маю вам за те, що від поцілунків графа мене врятував другий привид? – оманливо м’яко уточнив він.

Тихо, стримано, хоча руки свербіли задушити прекрасну вокалістку цієї клятої опери.

А тим часом Шайен замислено глянула на порожній келих і зморщилась.

– Ну… Зате помста графу вдалася, – простогнала вона.

Та й справді – змусити ворога закохатися в чоловіка… Помста вийшла епічною.

– Мені не соромно, якщо ви про це, – прима позіхнула. – А взагалі, винна не я, а ворожка. Мене ж з того часу лаяли, били, лапали… Я, знаєте, категорично проти! Але так, помста вдалася. Шкода, не бачила його в такому стані…

Вона мрійливо всміхнулася, потім одразу скривилась. Похмілля ніколи не відносилося до її улюблених станів.

– Тоді, може, варто скасувати всі ті ворожбитські маніпуляції? Усі до єдиної, – нарешті озвався Морґан і підвівся.

Сказано це було з помітним натиском, щоб до рудої хмільної голови вже точно дійшло, що він не відчепиться, допоки не буде зроблено, так як він сказав. Йому ще бракувало, щоб підозрювані до нього з постільними претензіями лізли! Та над ним у відділку реготатимуть! І після цього тільки в труну…

Шайен ледь стрималась, щоб не всміхнутись. Було б весело. Втім, озвучувати це вона все ж не стала.