Розділ 5. Театр абсурду: акт другий. Полювання на привидів відкрито

На жаль, ефектно вихопити револьвер у примадонни не вийшло – заважала сукня. Вільна синя, підперезана атласною стрічкою – саме така, яку вона зазвичай носила у театрі після репетицій. Ніжна та повітряна, але аж ніяк не така, що могла б сприяти епічному вихоплюванню зброї. Це, звісно, трохи засмутило Лайю, але не зупинило: з деякими труднощами, але жінка все ж витягла револьвер з-за пояса.

– Коротше, з прицілом у нас проблеми, тож можемо цілитись у ногу, а влучити в голову! – попередила вона нахабну дівку, пославши Шайен повітряний поцілунок як знак своєї щирої та чистої любові.

Юристка у відповідь тільки розчулено посміхнулася. Ні, все ж яка чудова жінка! Тій клятій примарній почварі треба обов’язково помститися за всі ті нерви, що він їй зробив!

Тим часом прима похитнулася, але встояла і трохи скривилася, глянувши на злякану Агнессу.

– Ех, – зітхнула вона, розглядаючи дівчину. – І пристрелити наче б варто, а така гарненька, шкода...

З сумнівом протягнула вона й спробувала покрутити револьвер на пальці. Вийшло кепсько: зброя ледь не вислизнула з рук, але була впіймана. Враховуючи, як сильно паморочилося в голові, а тіло слухалося з великим запізненням – це було вершиною вправності й таланту.

– Та хай гуляє, там цілих два привиди, ік... Їх не шкода, – втішила її Шайен.

Юристка з усією вдячністю навіть обійняла подругу, блаженно всміхаючись переляканій дівці.

– Де ці придурки опери? Кажи швидко, інакше будемо катувати.

Зосередити погляд на дівчині було нелегко, але навіть розфокусованого вистачило, щоби Агнесса здригнулася, обернулася й кивнула на дзеркало.

– Т-т-там...

– Де?

Уп’явшись поглядом у дзеркало, Шайен скривилася.

– Люба, з нас знущаються – стріляй!

Затьмарена вином свідомість якось загубила той факт, що лише нещодавно вона сама бачила, як двійко примар зникло у дзеркалі. Те, що ті почвари ходять крізь стіни – затримала, а ось дзеркала вирішила загубити на велике нещастя для Агнесси.

– Ні, ні! Він завжди приходив звідти! – вигукнула дівчина й заметушилася по кімнаті, необережно перекинувши столик.

Столик нахилився й разом із вазою вперся в стіну біля дзеркала. Ваза з дзенькотом розлетілася на друзки, а стіл хитнувся ще сильніше й втиснув одну із цеглин. Цього вистачило: дзеркало беззвучно від’їхало вбік, відкриваючи прохід.

– Отак, – випнувши нижню губу й піднявши брови, примадонна рішучим жестом задерла підборіддя.

– Отаких, – дуло револьвера небезпечно націлилось на Агнесс, – до партизан не беруть. А от чоловіки, чомусь, люблять.

Обережно, наскільки дозволяв далекий від тверезості стан, жінка прокралася до чорної діри замість дзеркала й зазирнула всередину. На диво, коридор, що вів у темряву, був цілком доглянутий як для таємного ходу. Не інакше як привид у вільний час тренувався з віником.

– Чудово, – зраділа Шайен і задоволено усміхнулася, різко схопивши Агнессу за руку. – Підеш першою. Щоб не жбурляли всяку гидоту в порядних дам.

Злякана та розгублена, дівчина тільки й встигла пискнути, але пручатися не ризикнула. Лише стиснула тремтячі губи, щоб не заплакати.

Що варто було б повідомити слідчому про таємний хід, а не лізти в нього самим – про це ніхто не подумав. Може про те подумала Агнесс, але її думки та бажання нікого не хвилювали. Навіть її спроби опиратися закінчилися грубим поштовхом у спину. Ні, пані твердо намірилися зустрітися з привидами – отже, ті мали бути готовими до гучного прийому.

– Впере-е-ед! – азартно вигукнула Лайя, небезпечно розмахнувши револьвером.

Сьогодні хтось точно мав отримати кулю навмання – але поки що доля берегла всіх. Або може просто милувала, притримавши все своє багатство сюрпризів на потім. Щоб вже точно ніхто не відчув себе обділеним.

Йти темними коридорами виявилося складніше, ніж здавалося п’яним жінкам. Але алкоголь не поспішав вивітрюватися, а рішучість залишалася незмінною.

– Знайдемо їх, і тоді я йому покажу, де в нас «соль», а де «до»!

Зловісно пообіцяла примадонна, погрозивши невидимим привидам кулаком.

– Відстрели йому «соль» аж по самі «до» – і сам усе зрозуміє, – ікнула Шайен, замикаючи процесію.

Сп'яніння досягло тієї чарівної фази, коли в голові ще гуде, ноги трохи плутаються, але запам’ятовувати побачене й озиратися вдається навіть краще, ніж на тверезу голову. Жінки навіть звернули увагу на освітлення: лампи рівно через кожні метрів п’ятдесят. Хтось тут добре обжився!

Синхронно ікнувши в унісон своїй товаришці по чарці, Лайя кивнула. Але сказати нічого не встигла, бо їхній «щит» раптом зупинився. Попереду була розвилка. Три тунелі розходилися розходилися в різні боки – й здається, провідниця не знала, куди йти далі.

– Все, припливли? – підозріло бадьоро поцікавилась Лайя.

В жовтуватому світлі її усмішка більше скидалася на хижий вищир. Навряд чи зараз хтось назвав би цього чарівного рудого ангела опери ангелом. Хіба що дуже грішним.

Озирнувшись довкола, Шайен задумливо потерла кінчик носа. Куди йти вона гадки не мала, тому махнула на лівий прохід:

– Пішли наліво. Поки не вийшли заміж – ходімо наліво. А то потім нікуди вже не сходиш, – постановила вона, поправляючи ремінь на штанях.

Агнесса, що все ще тремтіла, була категорично проти й мріяла піти назад. Але її, знову ж таки, ніхто не питав.

– Налі-і-во, – задумливо протягнула Лайя, почесавши щоку. – А чого б і ні. Інженю, вперед!

Підштовхнула вона Агнесс. Помирати – так їй першій. А у них із Шайен буде пристойний гандикап, щоб пояснити привидам, наскільки ж вони були неправі, починаючи від «до» та закінчуючи «сі».

Іншим днем, з ясною головою й тверезим розумом, навряд чи дві дорослі розумні жінки ризикнули б блукати лабіринтом незнайомих переходів. Можливо, Лайя б згадала витівки Привида й запідозрила пастки. І, найімовірніше, у якусь із них вони таки потрапили б. Але сьогодні й зараз у них було беззаперечне виправдання та щит від усіх неприємностей: