4.1

У гримерці примадонни вирувало справжнє дійство.

Щойно лікар вивів директора, Лайя вирішила, що з неї досить, голосно повідомила про це всім присутнім і почала гарячково збирати речі. Ні, в цій клятій опері вона більше не залишиться й на мить!

Ця метушня не оминула й Шайен. Щоправда, як саме її знову принесло до гримерки примадонни, жінка так і не зрозуміла, але вирішила не обурюватися. Причаїтись біля хворого директора не вдалося – ні в ролі нотаріуса, ні навіть як «духівника».

Хто зна, раптом доведеться записувати останню волю?

Від цих думок її відволікла ширма, яка раптом вийшла в коридор несподіваним тараном і штовхнула її в бік.

– Може, покликати когось із чоловіків, не зручно ж самій, – помітивши приму на іншому боці ширми, запропонувала юристка.

– Е, ні, з мене вистачить чоловіків! – різко відповіла Лайя, опускаючи ширму з роздратуванням. – І на сьогодні, і взагалі!

Насправді прима й сама не знала, навіщо винесла нещасні меблі до коридору. Просто треба було чимось зайняти руки після пережитого. Вона терпіла, коли на неї впав задник, терпіла, коли прямо перед носом повісили робітника, навіть тоді, коли її дивом затягли на риштовання й скинули звідти – вона мовчала. Але тепер терпець урвався.

Хмикнувши, Шайен повільно кивнула, відчуваючи несподівану симпатію до цієї жінки.

– Повністю від них і їхньої затятої дурості не позбудешся, – скривилась вона, згадавши дорогоцінного братця.

Якби не його дурне бажання купити цей чортів театр, вона б і далі спокійно сиділа в конторі. Але ні – тепер доводиться носитися по опері, намагаючись укласти угоду й переконатися, що театр до того моменту не розвалиться.

– Ага, – похмуро кивнула прима. – Це я вже зрозуміла. Методом болючих проб і прикрих помилок. Раніше в нас був один привид, а тепер – два!

«Я скручу тій ворожці шию!» – додала вона подумки, хоч уголос цього не сказала.

– Вип’ємо? – несподівано, навіть для себе, запропонувала вона, кивнувши на двері гримерки. – Пляшка вина, яку мені подарували після останньої вистави, ще стоїть.

Поглянувши на неї, Шайен зацікавлено вигнула брови й рішуче кивнула:

– Давай, – охоче погодилась вона, заходячи слідом до оселі господарки.

Умостившись на одному зі стільців, юристка сперлась підборіддям на руку, спостерігаючи, як рубінове вино ллється у келих.

– А коли взагалі у вас з’явився цей привид?

– Залежить від того, який саме, – зітхнула прима, підсуваючи співбесідниці келих. – Один десь із два роки тому, інший, видно, швендяє тут останні три-чотири тижні.

Про те, що другий «привид», найімовірніше, з’явився завдяки її відвідинам тієї самої ворожки, Лайя тактовно змовчала.

Потираючи підборіддя, Шайен із задоволенням узяла келих. Думка про те, що ця нечисть розмножується брунькуванням, її не полишала. А що, як за рік тут буде вже з десяток привидів? Яскраво уявивши собі цю перспективу, жінка засумувала. Як потім це «дійство» продавати з такою славою? Хоча це ще якщо вдасться його купити.

– Я б уже давно повісилася, працюючи в такому місці, – відпивши вина, зізналась Шайен. – З одним психом не знаєш, як упоратись, а тут їх цілих два…

– Якось за останні два роки, відколи наш покровитель – граф Вернон Еліхаль – впав у немилість до королеви та подався навтьоки, – усе пішло шкереберть, – похитала головою примадонна, відпиваючи з келиха.

– Та й перший примар був так собі, дрібний шкідник. То репетицію зірве, то щурів запустить, то візьметься просувати на головні ролі практикантку без голосу та слуху – постійно щось вигадає. Неприємно, але в цілому безпечно. А от потім... Загалом, останні кілька тижнів – суцільний жах. Спершу декорація ледь не прибила мене, потім – повішений, рояль, і ось це все...

Змахнувши рукою, жінка тяжко зітхнула.

Шайен стисла губи й одним ковтком спорожнила бокал.

– А директор мовчав, гад! Хоч рушницю бери й оголошуй сезон полювання на клятих привидів.

Хоча, підозрювала вона, навіть якби брат про це знав, усе одно купив би це нещастя. Від самої думки стало ще гидкіше. Однієї пляшки вина з таким уже точно не вистачить. Хіба ту пляшку кинути у впертого герцога, який так легковажно розпоряджається своїми статками.

Тож коли перша пляшка скінчилася, з'явилася друга, за нею – третя, а потім і четверта. І от, коли в голові вже так шуміло, що вони ледве чули одна одну, пісні були проспівані, а тема «всі чоловіки – козли» вичерпана, Лайю осяяла геніальна ідея:

– А рушниця в театрі є. А в кабінеті Штольца – патрони, – і, що найдивніше, попри випите, говорила вона напрочуд чітко. – І ще в нас є статистка, яку цей садюга, прости Господи, учив вокалу. Вловлюєш зв’язок?

Зв’язок Шайен вловила миттєво – і посміхнулася з небезпечним хижим завзяттям.

– А директор зараз хворий, отже, заперечувати він не бу-у-уде, – протягла вона, тут же почавши підводитися.

На жаль, рушницю проклятий директор сховав надто добре. А може, мисливиці просто шукали не надто ретельно. Але згодом згадали, що в кожної, взагалі-то, є револьвер. Це відкриття неабияк їх підбадьорило, і месниці перейшли до другого етапу плану – та вже за мить вивалилися до гримувальні статистки.

Від несподіванки дівчина застигла перед дзеркалом, ошелешено кліпаючи довгими віями.

– О, ти тільки подивися! – на «ти» жінки перейшли ще тоді, коли, радіючи знайденим револьверам, несподівано поцілувалися від надлишку почуттів.

І, може, завтра обом буде соромно, але сьогодні – усе йшло як слід.

– Ось вона – мій головний біль. Тобто одна з них. Протеже директо-о-ора, учениця приви-и-ида, – з огидою протягла Лайя, прицільно склавши пальці пістолетом в бік Агнесс.

– Зараз ми тебе катувати будемо! – весело оголосила вона й гикнула. – А як катувати будемо?

Питання несподівано збило чарівну приму з пантелику. Зморщивши носика, вона озирнулась на сестру по чарці в пошуках натхнення.