Розділ 4. Театр абсурду: акт перший. Хто прокляв привида

– Вас що, двоє?! – револьвер у руці співачки описав дугу, коли вона обернулась до другого привида.

До такого її життя не готувало, тому зброя в тендітних руках таки здригнулась. Вона ледь пережила одного паскудника, а двох… Господи, та вона ж стільки не грішила, щоб доля так її карала!

– Повірте, я здивований не менше вашого, – озвався тип з-за дзеркала.

Не почути пострілу з гримувальної своєї вихованки він не міг, тож поспішив перевірити. І знайшов на свою голову! Та не настільки ж він нагрішив! Ну може, звісно, грішив, але не настільки ж масштабно, насправді!

Тим часом поява ще одного привида змусила директора ледь не підстрибнути на місці від роздратування. Його до сивого волосся одна почвара ледь не довела, а тут їх цілих дві.

– Це що за неподобство?! Це ж ні в які рамки! – обурено вигукнув директор, але один зловісний погляд з-під маски змусив його миттєво змовкнути.

Чорт його знає, що можна очікувати від незнайомця, а ось від такого погляду місцевого терориста варто чекати виключно біди. Саме тому Штольц зважив за краще замовкнути. Коли поїхати звідси він поки не може, краще не гнівити Бога.

Тим часом місцевий Привид подався вперед так, наче збирався пробити носом скло.

– Ти ще хто такий?! – він був геть не в захваті від зустрічі з двійником.

«Хто ж мене, в біса, прокляв?!» – подумки заволав він, побажавши тому, хто те зробив, швидкої смерті, бажано в стражданнях.

Нахабний тип, утім, не мав вигляду здивованого. Він навіть не здригнувся, коли куля викреслила тріску з підлоги біля його ніг. Та поява нового дійового обличчя все ж змусила його виказати емоції. А саме – роздратування.
Різко обернувшись на голос, він примружився. І ким би він не був – проясняти те питання зараз він не спішив. Зате із задоволенням дізнався б, чи не вирішив його колега по масці різко випровадитися до іншого світу. Зустріч з експресивною панянкою радості не додала. Людинолюбства – теж.

Не менше інших розгубився й Морґан – револьвер витягти встиг, а от вирішити, в кого цілитися, – ні. Ймовірно, в першого, бо ж той погрожував примі. Але в коридорі Морґан, здається, бачив другого. Так остаточно і не визначившись, він коротко озирнувся на двері, відчувши коливання повітря. На мить напружився – вже майже впевнений, що зараз увійде ще якийсь третій привид – та то була лише Шайен. Пройти повз дивне пожвавлення в коридорі вона, звісно, не змогла. Хіба мало, може тут робиться щось провокативне, що зіб’є з вартості опери якийсь нулик. І, чуття цього разу не підвело. Жінка здивовано звела брову й присвиснула.

– У вас привиди що брунькуванням плодяться? До речі, один шкідник – це привабливо для глядачів, а от двоє – вже перебір, пане директоре. Може відлякати публіку, а там і вартість театру впаде, – промовила вона, не особливо перейнявшись тим, що хтось з цих двох може бути потенційним вбивцею.

Це було справою поліції, ось нехай її представник і розбирається, вона ж мала свою ціль.

«Точно. Прокляли», – приречено подумав справжній господар цієї опери.

Втім, розмовляти з несподіваним візаві тут було б недоречно. До того ж вигляд слідчого змушував нервувати щосекунди сильніше. І чомусь після тієї зустрічі в коридорі, тепер при його появі серце починало битися швидше.
Зморщившись, справжній покровитель Гранд Опера рвучко подався вперед, наче випірнув зі скла та підскочив до самозванця, щоб схопити його за комір. Помах руки – і кімнату заповнив густий дим, а обидва чоловіки зникли без сліду.

Щоб відкашлятись, розігнати дим і опам’ятатись, пішло кілька дорогоцінних хвилин. Морґан, звісно, спробував кинутись навздогін, але дзеркало знову стало просто дзеркалом. Ба більше – надзвичайно міцним. Коли в нього влетів стілець, у відповідь пролунало лише глухе бом.

– Мамма міа, тепер їх двоє! – вигукнула вже в коридорі прима, сплеснувши руками. – Так ось що я вам скажу! Поки тут вештаються ОЦІ! – вона театрально махнула рукою. – ОЦЕ! – Лайа провела долонею в повітрі, вказуючи на себе, – тут більше не з’явиться! Чао!

Та директор не клюнув на провокацію. Часто хапаючи ротом повітря, він сперся на стіну. У метушні, яка зчинилася після димового залпу, цього ніхто не помітив, але коли він схопився за серце й почав осідати на підлогу – довелося звернути увагу.

– А щоб тебе – вилаялася Шайен та миттю вилетіла з кімнати по лікаря.

Ні, їй був потрібен живий і дієздатний директор для підписання контракту. Навіть якщо це буде його останній підпис. До того часу вона буде переживати за життя директора так, як не переживала б рідна матінка та свята сестра милосердя.

Зміна локації з яскравої гримувальні до сірого, гнітючого коридору потайного ходу відбулась стрімко. Втім, якщо новоспечений привид спочатку не пручався, то вже тут різко скинув руку місцевої маски з плеча. Відступивши на крок, він скинув голову, глянувши на свого побратима по примарному існуванню.

– Ну, кажи, – усміхнувся він, заклавши руки за спину й непомітно намацав руків’я ножа.

У людську доброту він вірив дуже дозовано і радше був готовий, що його вивели з-під удару задля того, щоб тихцем прикінчити тут. А це вже не входило у його плани. Новий світ не те щоб захопив чоловіка, але жити тут в цілому можна було. Особливо на контрасті з тим, що залишилося в його власному світі.

– Ти знущаєшся? – ошелешено втупився в нього місцевий. – Це ти говори! Ти хто такий, чорт забирай?! І з якого біса?! Це моя прима!

Нахабство незнайомця на мить настільки збентежило, що господар опери навіть застиг, скинувши голову. Хіба мало йому було проблем з одним дурником, який звалився на його голову, а тут ще й цей нахаба!

Тим часом останній лише незворушно перекотився з п’яти на мисок і зміряв співрозмовника повільним поглядом. Все ж вони були схожі. Однакового зросту та статури, відрізняла хіба наявність плаща в одного та відсутність довгого волосся в іншого.