3.1

Привиди – незбагненні, похмурі й часто мстиві істоти, позбавлені спокою та щастя навіть після смерті. Але деякі живі люди стають мерцями ще за життя – неспокійними, тривожними, приреченими на блукання.

Тихий шелест чорного плаща прокотився театральним коридором. Загупали двері, злетіли важкі портьєри.

Технік, що зависнув майже під стелею, замазуючи тріщину в стіні, мало не звалився з підвісного містка разом із відром. Хоч і вже підсліпуватий, він був упевнений – серед театралів не знайдеться чоловіка такого зросту, та ще й щоб ступав так широко й водночас нечутно. Наче господар місця. Наче втілення невідворотної долі…

Чорний вихор пронісся коридором раніше, ніж той, чию увагу він привернув, устиг звернути слідом. Не варто було передчасно привертати до себе зайву увагу, тож слід було сховатися. Ідеально підійшла заздалегідь примічена гримерка. Її дверцята рішуче відчинила рука затягнута в чорну рукавицю.

Та сьогодні на нього чекав сюрприз – у гримерці вже був хтось. Жінка.

Скинувши з себе незручний костюм, Лайа з полегшенням зітхнула на повні груди, що не завжди вдавалось зробити, коли грудну клітку стискала клята корсетна пастка. Залишившись у самій лише мереживній білизні, примадонна наспівувала щось легке й нехитре, поки не вийшла з-за ширми – і завмерла з роззявленим ротом, угледівши непроханого гостя.

Але й для несподіваного гостя сама примадонна виявилася несподіванкою. Звертаючи сюди, він ніяк не сподівався побачити тут розкішну жінку, чисто номінальний одяг якої майже не залишав простору для фантазії. Чоловік завмер – лише блиск темних очей з-під маски свідчив, що він живий, а не театральний реквізит.

– Ваше «ля», мадам, звучить огидно, – несподівано приємним баритоном зауважив Привид з суто професійною скрупульозністю.

Наче перед ним стояла не жінка. Не напівоголена красуня, а недобросовісна учениця, яка виявилася неготова до відповіді.

У напівоголеної красуні, тим часом геть не естетично відвисла щелепа.

– Та скільки ж можна це терпіти?! – схаменулася вона, й хутко схопила з ширми довгий шовковий халат.

Зауваження про ноту вразило її в самісіньке серце. Настільки, що після халату вона не роздумуючи схопила чорнильницю й цілеспрямовано жбурнула її в чоловіка в масці.

– Мало того, що ви два роки мені життя псуєте, так ще й ображаєте!

В руках у примадонни блиснула срібляста таця.

Від несподіванки, чоловік ледь устиг ухилитися. Здивовано озирнувся на чорнильну пляму, що розпливалася на світлій стіні та скривився.

– У вас і «сі» не краща, мадемуазель, – буркнув він уже з роздратуванням, але розсудливо відступив на крок, не зводячи очей із таці в руках істеричної особистості.

Життя балувало Привида найрізноманітнішими й дуже рідко приємними несподіванками, але з усім цим багатством досвіду, тацею він ще не отримував. І вважаючи на погляд прими, вона твердо вирішила заповнити цей пропуск в його життєвій скарбничці неприємностей.

– Ах, «сі» йому не до вподоби! Вибачте, будь ласка! – з обуренням вигукнула жінка, прицілилася – й що було сили жбурнула тацю в нахабу.

Слідом за тацею пішли келихи, глечик, бутафорський ананас. Коли ж кидати стало нічого, а злість не минула, примадонна, уперши руки в боки, здула з чола пасмо, яке вибилося із зачіски й люто глянула на непроханого гостя.

– Та який же ж ви мерзотник! – прошипіла вона. – Боягуз та негідник, ось ви хто, мсьє! Будуєте підступи за моєю спиною, а потім намагаєтесь мене вбити. Бридко й огидно!

Озирнувшись, вона запримітила вазу чудом уцілілу вазу та одразу ж кинулася до неї. Ні, довго балувати клятого привида спокоєм вона не збиралася! Коли вже він мав нахабство з’явитися перед її очі, зараз вона йому влаштує!

Рахунок упевнено вела прима. Усе, що залишалося Привиду – це ухилятись, демонструючи дива спритності. Але останній келих таки влучив просто в груди. Охнувши, в котрий вже раз пошкодувавши про свою матеріальність, Привид щось прошипів і рвонувся вперед. Ця божевільна ще й стіну на цеглини розіб’є, аби було чим кидатись. Перехопити примадонну вдалося за крок до вази, де чоловік стиснув її плечі, рятуючи своє життя. Втім, одночасно відчуваючи, шалене бажання придушити її.

– А ваше «до» взагалі не відрізнити від «соль», мадемуазель. Ви ж у буфеті працюєте, так? – мстиво уточнив він, добряче її струснувши.

Звузивши очі, наче кішка перед атакою, прима завмерла всього на мить. Її виявилося достатньо, щоб Привид повірив, що удача на його стороні та трохи розслабився. І забув, що в чарівної жінки є не тільки руки, але й ноги. Ноги, туфлі з яких нікуди не ділися. Як і гострі підбори, один з яких миттю опустився на його ногу.

– А хто вас узагалі питав, проклятий псих?! – вихопивши вазу, Лайа вгатила нею нахабу по голові.

Удар вийшов сильний. Фарфор жалібно дзенькнув, розколовся та розсипався на друзки.

– Нікому віри немає! Все сама, все сама! – поскаржилася вона комусь невидимому й бридливо штурхнула Привида носком туфлі.

Фарфор точно виявився настільки ж тонким та крихким, як нерви прекрасної прими. Таким фарфором можна було вибивати двері, та сьогодні він лише знешкодив одного привида. Не встигши й зойкнути, чоловік гепнувся до її ніг.

– Ось тобі «ля», ось тобі «сі» і ось тобі «соль»!

Не відмовивши собі в задоволенні ще й як слід його віддубасити, прима добряче копнула негідника. Втім, лише на цьому вона спинилася. Залишати це так вона не збиралася та заходилася прив’язувати його до стільця. Оскільки мотузок в неї в гримерці, звісно, не знайшлося, використати довелося свої панчохи. Трохи засапавшись, Лайа гордо підняла підборіддя – мовляв, ось така я переможниця. Хоча й сумнівно, що знепритомнілий чоловік міг це оцінити.

Маску на обличчя чоловіка, яка залишала відкритими тільки губи, Лайя вирішила не чіпати – цілком справедливо вважаючи, що цим має зайнятись слідчий. І саме його, натхненно цокочучи підборами по паркету, і пішла шукати неперевершена примадонна.