Розділ 3. Опера привидів і привид опери

Сумнозвісному Привиду опери жилося несолодко.

– Ні, ні й ще раз, ні!

Кришталева попільничка з тріском розлетілася об стіну директорського кабінету, сипонувши дрібними скалками на всі боки. Мсьє Штольц, над чиєю багатостраждальною головою щойно просвистів елемент інтер’єру, втягнув голову в плечі і якось стиснувся, немов намагався зробитися ще меншим. В ідеали він був би радий просто розчинитися в повітрі, але вибору в нього не було. Клятий мрець перепаскудив йому всі плани на тиху втечу з грошима якомога далі від цього проклятого театру.

– У нас була домовленість!

Поки в домі однієї незворушної віщунки вирував чарівний рудий ураган, у кабінеті директора опери вирував чоловік у масці. Не дивно, що затишне колись приміщення тепер більше нагадувало поле бою. Бою, з якого не встиг дати драпа сумний командир, який напружено стежив за метаннями свого гостя. Почував мсьє Штольц себе при цьому, немов дресирувальник, якому привезли свіжовиловленого тигра. На будь-які «але-оп» тигр відповідав «але-гам».

– Я погодився навчати цю вашу «талановиту інженю», вашу протеже! І попросив натомість суцільну дрібничку! Не продавайте театр – і, заради всіх богів, не випускайте на сцену цю дурепу!

При згадці про примадонну в голосі маскованого з’явилися істеричні нотки. Метання кабінетом припинилися, привид завмер, повільно стиснувши долоні та сердито засопів

– А ви не спромоглися зробити ні того, ні іншого. Штольце, дідько вас забери!

На якусь мить в буревії настало затишшя. Скориставшись цим, Штольц повільно заповз назад у крісло, з якого тільки-но стік під стіл. Кахикнувши, він спробував набути більш порядного та серйозного вигляду.

– Розумієте, – почав було директор, не знаючи, як делікатно натякнути пану, що на «цю дурепу» квитки розлітаються, що новому власнику вона, здається, до вподоби, а сам зрив угоди відбувся після того, як під час репетиції хтось повісив людину.

Та завершити думку йому не дали: важкий портсигар пролетів у сантиметрі від його щоки й змусив миттєво замовкнути. Справедливості заради, цього разу, ще директор опери, навіть не сіпнувся. Око нервово сіпнулося, а ось сам він витримав та залишився сидіти рівнесенько, немов прибитий до місця гвіздками.

– Не розумію! Якщо в цій постановці на сцену вийде Лайя, а не Агнес, я вас зітру на порох!

– Тільки в цій? – понуро уточнив директор.

– Тільки в цій, – вже спокійніше підтвердив співрозмовник. – А потім хоч кущем її ставте в восьмому ряді – мені байдуже.

– Можна поцікавитись, чому? – осмілів було Штольц, але миттєвий порив сміливості зник, щойно чоловік у масці взяв до рук важку тростину – ту саму, з якою директор зазвичай ходив містом.

– Зрозумів, я ж не дурень!

Поспішно озвався Штольц і ледь стримав бажання прикинутися мертвим та таки пірнути під стіл. Та згадка про те, що він вже далеко не хлопчисько таки змусили його вчепитися в останні залишки стриманості та самоповаги. Опонент це, здається, оцінив. Принаймні тростина повернулась на місце.

– Молодець. А тепер – до зустрічі на прем’єрі у вашому театрі.

І до того, як Фрідріх устиг щось відповісти, гість уже зник за дверима.

– Чорт проклятий! – буркнув Штольц, повільно сповзаючи під стіл. – Це ж справжня катастрофа…

Як здихатися цього клятого театру, якщо один з його елементів видає… Отаке! А що коли наступним він вирішить повісити вже його, директора? Ця думка змусила чоловіка спохмурніти та потерти змоклу після нервової розмови шию. Ні, треба негайно підлікувати нерви!

Тим часом не лише Привид прагнув провести із директором душевну розмову. Слідчий Морґан, який щойно відпустив юристку герцога, також рушив до кабінету. Розповідь Шайен його не втішила, ретельна перевірка коридору – теж. У привидів він не вірив, а от у потайні ходи – дуже навіть. І сумнівався, що такі ходи могли з’явитися без відома господаря будівлі. А навіть якби й так – директор щось та й мав би знати.

Тож, відіславши юристку геть, аби не плуталася під ногами (хоча, як з’ясувалося згодом, не дуже вдало її відіслав), Морґан упевнено рушив до кабінету. І саме в той момент, коли Морґан завернув у коридор, з дверей кабінету директора вийшов чоловік у масці.

Вийшов, завмер, тяжко зітхнув та закотив очі й подумки порахував до десяти. Бажання подарувати опері ще один труп зростало в геометричній прогресії. І байдуже – буде це директор, цей чоловік, що так невчасно трапився, чи ще хтось.

– Мене що, прокляли? – тихо зітхнув чоловік.

Усі негаразди почались з того самого моменту, як на приму впав задник. Власне, після саме після цього йому підсунули юну Агнессу, потім на голову впав якийсь хлопець, тоді його впіймала та жінка з коридору – а тепер ще й це.

Ніколи ще Привид не був так близько до істини. Морґан, злегка насупившись, навіть сповільнив ходу. Шайен хоч і експресивно, але досить точно описала зустрінутого нею чоловіка, а цей от – ну дуже вже відповідав опису. Рука слідчого повільно потяглася до револьвера. Досвід підказував: коли маєш справу з усілякою нечистю, варто спершу убезпечитися від сюрпризів, а вже потім говорити.

І, як свідчив досвід демонолога, добра порція свинцю в ногу, повертають матеріальність та людську подобу краще святої води й складних ритуалів.

Але цього разу удача виявилася не на боці слідчого. Чорт у масці, з яким йому довелося зустрітися сьогодні, виявився моторнішим і кмітливішим, ніж гадав слідчий. Ще до того, як Морґан встиг вихопити зброю, Привид змахнув рукою – щось зашипіло в нього під ногами – і вже за секунду коридор огорнула щільна сіра завіса диму.

Кашляючи, Морґан кинувся вперед, намагаючись розгледіти, куди подівся несподіваний опонент. Дарма. Дим розвіювався повільно, а коли розтанув – і сліду від несподіваного зустрічного не залишилось. Стіні були обурливо суцільними, і ні роздратований погляд, ні тихі прокльони не змогли пробити їх.

Розслідування почалося з гучного провалу, і слідчого це геть не потішило.